Упродовж року ми писали про різних людей: тих, хто попри все не опускає руки, і надихає нас боротися далі. Вони без пафосу продовжують займатися своєю справою та залучати інших до волонтерства чи творчої діяльності.
Фото: Дрогобич.City
21-річний дрогобицький волонтер Ростислав Лущак виготовляє окопні свічки для ЗСУ. Ростислав разом зі школярами Дрогобича та навколишніх сіл організували флешмоб “зігрій солдата”. Вони разом долучаються до волонтерської діяльності й виготовляють окопні свічки для військових.
Розпочав справу ще у листопаді 2022 року з друзями, залучили блогерів та великі інформаційні сторінки. Станом на лютий 2023 їм вдалося зробити та відправити близько 1700 свічок.
Фото: Дрогобич.City
Павло Нєдєлько раніше робив тушонки для власного магазину у селі Лішня. У нього був автоклав для стерилізації банок із консервацією на продаж, а з початком повномасштабного вторгнення чоловік придбав ще один і разом із друзями почали робити тушонки для внутрішньо переміщених осіб, які були у Дрогобичі. Опісля почали передавати тушонки для військових у різні напрямки: Запоріжжя, Бахмут, Павлоград, Куп'янськ, Миколаїв та інші точки. Крім тушонок, волонтер передає військовим за потреби також і хліб.
Фото: Дрогобич.City
У Народному домі ім. І. Франка плетуть маскувальні сітки люди зі статусом ВПО та без такого. . Чи не щодня приходить до 30 людей. Сітки плетуть різні за величиною — щоб закрити й окоп, і пересувний госпіталь на лінії фронту.
Під час процесу містяни розповідають про Дрогобич, а переселенці і собі діляться цікавинками про свої міста. Тепер волонтери стали великою дружною сім’єю, які допомагають та підтримують одне одного. Кожен робить те, що йому під силу і не втомлюються продовжувати свою діяльність на перемогу ЗСУ.
Фото: Дрогобич.City
У 2018 році у Дрогобичі створили громадську організацію “Щасливі хвости”, яка допомагає безпритульним тваринам. Засновниці — зооволонтерки Наталія Гентош та Олена Петришин. За 5 років роботи організації, дім знайшли 712 безпритульним тваринам. Чимало собак та котів отримали медичну допомогу та були простерилізовані.
Попри війну жінки з іншими волонтерами продовжують допомагати тваринам: прилаштувати, пролікувати, стерилізувати. Часто волонтери виїздять, коли потрібно спіймати безпритульних собак чи котів, щоб відвести їх до ветеринара на лікування чи стерилізацію, або й перетримати в себе. А небайдужі допомагають коштами.
Фото: Дрогобич.City
Для української перемоги потрібно постійно щось робити, вважає дрогобицький волонтер Володимир Бараняк. Каже, що людям час від часу потрібно нагадувати, що перемога сама не прийде. На 32 році незалежності українці продовжують боротися за неї.
Він з іншими волонтерами завжди збирають на ремонт машин, запчастини і на автомобілі. Також і на дрони для захисників. Приблизно за три місяці від травня і до серпня 2023 року Володимир разом з іншими передали на фронт допомоги на 3 мільйони гривень: це автомобілі, дрони, інша техніка, амуніція.
Фото: Дрогобич.City
Організацію “Надія” створили 30 років тому батьки дітей з інвалідністю, щоб допомагати і дітям, і батькам. Тож значну частину часу там проводять саме батьки. Вони допомагають з усім: приготувати обід, прибрати після занять, посортувати гуманітарну допомогу. Навіть після початку повномасштабного вторгнення “Надія” роботу не переривала.
У приміщеннях корпусу організації діти відвідують різні заняття і майстер-класи. Також є художня і театральні студії. А разом із батьками діти сушать фруктову пастилу і виготовляють мило, свічки та шиють шопери. Опісля продукцію реалізовують на Дрогобицькому крамі.
Діяльність організації побудована на волонтерстві. Найбільше спеціалістів, які є у “Надії”, це психологи й реабілітологи — колишні студенти, які проходили практику й опісля вирішили залишитися волонтерами.
Фото: Дрогобич.City
Ірина Юрчак почала волонтерити для ЗСУ ще у 2014 році, адже мала за приклад батька-волонтера. А ще до того жінка допомагала хворим дітям. Зараз дрогобичанка активно працює з військовими: вони надсилають список необхідних речей, а жінка займається пошуком і відправкою. По допомогу звертаються рідні та близькі воїнів. На передову Ірина не їздить — передає посилки через знайомих або, якщо є можливість, то поштою. Також організовує благодійні збори. У середньому, щоб назбирати необхідну суму, йде 5 днів.
Ірині вдається поєднувати роботу заступника з виховної роботи у Дрогобицькому механіко-технологічному фаховому коледжі та волонтерство. Попри допомогу ЗСУ, жінка продовжує підтримувати й дітей з інвалідністю.
Фото: Дрогобич.City
Даніела Іванюш вишиває з дитинство. У домі вишивальниці Мирослави Кот жінка не тільки опікується колекцією вишитих сорочок відомої мисткині, а проводить майстер-класи для вишивальниць.
Раніше учасниці майстер-класів щоразу на заняттях вчили нову техніку, а після повномасштабного вторгнення жінки вишивають у спільному колі та діляться історіями й досвідом. За справою вони можуть працювати і 4, і 6 годин.
Сама Даніела, окрім сорочок на замовлення, вишиває і для воїнів, а ті одягають їх під бронежилети. Також жінка бере участь у проєкті “Сорочка для захисника”, що триває понад рік і зуміла вишити 9 вишиванок для бійців.
Фото: Дрогобич.City
У перші тижні евакуації із Запоріжжя до Дрогобича Анастасія і Денис Уварові вирішили проводити тут майстер-класи й арттерапію для переселенців й не лише. Цим подружжя займалося ще з 2014 року у своєму місті. Згодом сім’я почала створювати у закладах освіти міста стінописи на патріотичну тематику. Ці мурали — частина стимулу дітей до навчання культури й історії України.
Одним із хобі у Дениса є проєктування та друк тривимірних моделей. Опріч цього чоловік проводить майстер-класи і для вчителів Дрогобиччини. Також сім’я друкує побутові речі, а іноді й реквізити для деяких вистав Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. А найпопулярнішою моделлю для друку є статуетки Івана Франка, що мандрують світом.
Фото: Дрогобич.City
У 2004 році Микола Головко разом із дружиною започаткували підприємство, яке займалося виготовленням бруківки, парканів, ґратів та інших виробів із бетону й металу у Покровську, що на Донеччині. Після початку війни на сході України у 2014 році, чоловік із сім’єю залишився вдома і продовжив працювати аж до повномасштабного вторгнення. Згодом Микола перемістив своє підприємство у село Добрівляни Дрогобицької громади.
На базі реабілітаційного центру “Назарет” чоловік започаткував соціальне підприємство. Серед його працівників – люди, які відновлюються в центрі. Виготовляють тактильну плитку, яку встановлюють на тротуарах для незрячих, і возять навіть у Львів. Частину прибутку підприємець планує перераховувати на потреби спільноти “Назарету”.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
