Ірина Юрчак - відома у Дрогобичі волонтерка. До неї звертаються військові зі списком потреб та точно знають, що вона знайде і відправить все, що необхідно. Протягом 518 днів повномасштабного вторгнення та 9 років війни жінка допомагає нашим військовим відвойовувати нашу землю з рук російського агресора.
Вона впевнена - війна не на Сході, Півдні чи під час повітряної тривоги й вибухів. Війна і тут, у відносно тихому і спокійному Дрогобичі: не потрібно про це забувати.
Від бажання допомогти бабусі до волонтерства для ЗСУ
Зустрічаємось з пані Іриною на Площі Ринок. Усміхнена жінка розповідає - працює заступником з виховної роботи у Дрогобицькому механіко-технологічному фаховому коледжі. Має чоловіка та двох дітей: вони теж вже трохи волонтери. П’ятнадцятирічна дочка допомагає мамі: віднести, принести чи передати посилку, а молодший син - робить блокпости, щоб зібрати кошти на ЗСУ.
- Після початку повномасштабного вторгнення, дітей я відвезла до бабусі, а сама залишилась у Дрогобичі. Бачилася з ними лише раз в тиждень - у суботу. Ми тоді жили у режимі телефонних дзвінків, але вони розуміли, що так треба, - каже волонтерка.
Найбільші запити зараз саме на дрони, машини та тепловізориФото: з архіву Ірини
Волонтерити для ЗСУ пані Ірина почала ще у 2014 році, а перед цим допомагала хворим дітям.
Бачачи приклад свого батька-волонтера, Ірина й сама почала допомагати військовим. Після 24 лютого 2022 року він і сам пішов добровольцем до лав ЗСУ.
Однак бажання допомагати іншим пані Ірина відчувала у собі ще з дитинства:
- Бачиш у місті бабусю чи хвору дитину, то всіх хочеться підтримати, всім допомогти.
Поєднувати роботу завуча та волонтерство непросто, зізнається Ірина.
- Не всі розуміють, що ми, волонтери, маємо основну роботу, обов’язки. Тому так стається, що можемо колись не підняти слухавку, не мати можливості в ту хвилину щось привезти чи забрати. Доводиться маневрувати між різними справами й не завжди виходить все вирішити в одну мить.
Що найскладніше знайти волонтеру? Гроші!
Пані Ірина працює з військовими. Від них надходить список того, що потрібно, а за жінкою - знайти це та відправити. Але крім військових звертаються рідні та близькі воїнів.
Син Ірини з друзями на "блокпосту"Фото: з архіву Ірини
- Ми забезпечуємо хлопців всім. Є запити на форму? Є. На форму, турнікети, машини, дрони, тепловізори, ноші, аптечки, плитоноски, - перелічує пані Ірина.
Вона каже, що найбільші запити зараз саме на дрони, машини та тепловізори. І, звісно, форму.
- Форма потрібна завжди. Там штани - це як у нас шкарпетки. А зараз літо - спека, то ще футболки потрібні, - додає волонтерка.
- Що найскладніше знайти волонтеру? - запитую та очікую почути про нову модель дрона чи потужний тепловізор.
- Гроші! Це на початку війни не було потрібних речей. Зараз - якщо є гроші, то знайти можна все.
В середньому одна благодійна збірка проходить за 5 днів - крайній раз зібрали 40 тисяч на тепловізор.
- Переважають маленькі донати: від 100, 200 до 500 гривень. Проте їх багато. Великих сум немає. Найбільше на тепловізор задонатили 3000 гривень.
На початку повномасштабного вторгнення кількість та суми донатів були значно вищими. Зараз - ситуація інша.
- Є люди, яким фінансово важко. А є люди, які звикли - у Дрогобичі ж тихо, - говорить волонтерка.
Поділитися кавою з військовими
Пані Ірина наголошує, що ніхто нікого не змушує донатити. Проте всі, коли йдуть у магазин, кажуть, що 200 гривень це вже не гроші, нічого за них не купиш. А коли про ці ж 200 гривень йдеться, щоб допомогти військовим, то не всі можуть поділитись - це вже велика сума.
- Багато з нас має можливість пригостити друга чи подругу кавою - і тою ж кавою можна поділитись з військовими. Теж саме - хтось їде на відпочинок. У цьому абсолютно немає нічого поганого. Але ми повинні розуміти, кому ми завдячуємо можливістю відпочити і якусь частину задонатити на допомогу хлопцям.
У нас все добре: ми зранку прокидаємось, п’ємо каву і живемоФото: з архіву Ірини
- Які питання дратують волонтерів?
- “Скільки ще потрібно збирати грошей”. Або ще: “Ми втомились”. Втомились від чого? Від новин? Всього-на-всього від новин. У нас все добре: ми зранку прокидаємось, п’ємо каву і живемо, - каже жінка.
Нетривала пауза заповнюється дзвонами з церкви - місто прощається з Героєм. Віддавши шану загиблому військовослужбовцю, Дрогобич знову повертається до звичного життя - діти годують голубів на Площі, хтось поспішає на обідню каву, у когось термінова зустріч.
Є враження, що захищають окремий дім, а не всіх людей
Ми продовжуємо та пані Ірина розповідає, що на фронті ситуація інакша - ось там хлопці втомились. Адже більшість із них постійно на передовій, без відпочинку.
- А ще: хто був у відпустці та приїжджав додому - їх вражає наш спокій, тут війни немає. У мене інколи є враження, що ти для себе щось просиш, що захищають якийсь окремий дім, а не всіх. Ну і звісно, ці коментарі про зарплати військовослужбовців - це все впливає на моральний стан воїнів.
Жінка пригадує ситуацію у ПриватБанку: до зали увійшов військовий, а пані Ірина саме завершила свою розмову з консультантом. Він запитав, хто крайній та став у чергу: перед ним декілька літніх людей.
- Я одразу бачу, що хлопець справді був на передовій - дуже втомлений та й вираз очей у нього про це говорить. Такий погляд не переплутати. Я кажу до людей: “Невже ви не пропустите військового, то він має чергу займати?”. А всі вдають, що мене не чують. Він лише плечима знизив і сказав: “Бачите…”. І його так ніхто і не пропустив.
Більшість військових перебуває на передовій без відпочинкуФото: з архіву Ірини
Пані Ірина розповідає, що ця тема її дуже болить. Бо всі кажемо “Ми з вами! Тримайтесь!” А насправді що? Військові йдуть на вулиці, у магазині, ніхто на них не зважає.
- Я вчу своїх дітей підходити, дякувати. Так, спочатку це дискомфортно, проте коли бачиш реакцію: військові здивовані, вражені, їм приємно - розумієш, що це не дарма. А хтось навіть плаче. Вони дарують свої шеврони, у нас вже близько 10-ти є.
Посилки можуть повертатись, бо вже не має отримувача
На передову пані Ірина не їздить - передає посилки через знайомих або, якщо можливо, то Новою Поштою.
- Передаю тільки хлопцям. Тобто я знаю, що ця коробка їде до Василя, ця - до Івана. Як отримали, то віддзвонять чи відпишуть.
Одного разу Ірина отримала список від свого знайомого. Максимально швидко все зібрала, відправила. А посилку повернули. Жінка вирішила, що можливо це помилка і відправила ще раз.
- Її мав забрати командир бригади, то я і подумала, можливо він щось не зрозумів і тому повернув. А пізніше він мені подзвонив і сказав, що той для кого ця посилка, зник безвісти. Я цю коробку навіть не розпаковувала, вона ще довго стояла, а потім комусь перенаправила.
Військовий, якому допомагає Ірина ЮрчакФото: з архіву Ірини
До волонтерки часто звертаються рідні військовослужбовців з питанням: “Ну як вони там? Вони ж тобі більше розповідають”. Або просять дізнатись у побратимів новини, бо чоловік, син чи брат довго не виходять на зв’язок. На жаль, новини не завжди втішні.
Щоб перезавантажитись морально волонтерці допомагають книги. А ще - церква.
Попри допомогу ЗСУ, пані Ірина продовжує підтримувати дітей з інвалідністю.
- Про них теж не можна забувати, бо як сказала одна мама: “В мене війна за життя дитини триває вже 13 років”.
Волонтерка впевнена, що після нашої перемоги, допомога не повинна припинятись. Особливо вона потрібна буде людям, які були поранені, втратили кінцівки.
- Їм часом просто потрібно розмова - прийти й поговорити. Щоб вони знали - про них ніхто не забув.
Прощаємось з пані Іриною - у неї ще багато справ, щоб встигнути допомогти всім. А я знову чую на площі дитячий сміх та воркування голубів. Життя триває. Принаймні до наступної повітряної тривоги чи скорботного конвою.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
