Андрій з дружиною та дочкою приїхав до Дрогобича у квітні 2022 року з окупованої Херсонщини. Сім’я оселилась у Центрі душпастирства молоді - тут вони живуть і зараз. Чоловік плете маскувальні сітки та молиться за воїнів - каже це його місія. А донька Ната продає власноруч сплетені браслети, щоб допомогти зібрати кошти на закупівлю тканини для сіток.
З окупованих Олешок до Дрогобича
При вході до Центру душпастирства стоїть “мініблокпост” - тут Ната, донька Андрія, зі своїми друзями продає браслети, свічки та картини за вільний донат на ЗСУ. Поруч - сам Андрій з дружиною Оленою.
В окупованих Олешках сім’я провела півтора місяця - до Дрогобича дістались в середині квітня 2022 року.
“Ми побачили, що багато людей виїжджають і теж вирішили. Коли я сидів в підвалі з дитиною, йшли колони танків. Так в нас не був Маріуполь, це було легше, спокійніше, але все одно страшно. Я переживав за свою жінку і дитину, відчував, що там дуже небезпечно”.
Андрій плете маскувальні сітки у Центрі Душпастирства молоді
Одразу після окупації в Олешках зникло українське телебачення, а всі телеканали транслювали російську пропаганду. Чоловік розповідає - коли Херсонщина стала непідконтрольна Україні, навіть так звані “ждуни руского міра” поставились до цього негативно.
“Вони не думали, що буде аж так. Пропаганда завжди казала, що все буде "добре", без жодного пострілу, без розрухи - як у Криму раніше. На жаль, були люди які чекали “руский мір”. А ще й говорили, що у війні винні українці”.
У Дрогобич сім’я потрапила через знайомого - той дізнався, де у Львівській області можуть прихистити. Так тепер вони живуть у Центрі душпастирства молоді.
“Ми дуже вдячні цьому центру Самбірсько-Дрогобицькій єпархії за те, що дали нам приміщення. На початку нам дали все і тепер постійно допомагають. Поруч з нами живуть ще три сім’ї”, - розповідає Андрій.
У Центрі є окремі кімнати, де і живуть переселенці. Дехто, коли в їхніх регіонах стало спокійніше, вже повернувся додому. Андрій розповідає, що і вони сподівались на повернення, проте не склалось.
“Як і всі, хто виїхав з окупації, думали, що прийде цей момент, коли вдасться повернутись назад. Але… знаєте, що сталось на Херсонщині. Тому поки ми живемо тут й поки що залишаємось”.
Андрій, його дружина Олена, дочка Ната та її друзі продають свічки та браслети, щоб зібрати кошти на ЗСУ
“Коли розмовляв українською, то "косо" дивились”
Задовго до повномасштабного вторгнення на Херсонщині, та й загалом на півдні України, за словами Андрія, активно працювала російська пропаганда: людям нав'язували упереджене ставлення до української мови. Попри те частина людей була й лишається українськомовними. Щодо церкви - то більшість парафій були московського патріархату (УПЦ МП), й це також робота росії.
“Ми теж спілкувалися російською. Старалися звичайно українською, але там така агітація, там така пропаганда. Мову зажимали, нищили, як тільки могли. Хоча більшість людей була і є за Україну - вони люблять свою державу й цілком її підтримують”.
Чоловік ділиться, він - людина доволі релігійна, до церкви ходив ще з дитинства. Через це було чимало конфліктів з друзями, знайомими.
“Багато насміхалися, казали “Божа людина”, “Чого туди ходиш?”. Було різне. Ще й церква, до якої ходив, наша була - українська - ПЦУ. Вона одна, а московських - п’ять. І більшість людей ходили саме туди”.
Хлопців роздягали до гола, якщо їм щось не подобалося - забирали
Сім’я виїжджала через Миколаївщину. Проїхали близько 20 блокпостів, а до Дрогобича дісталися аж через 4 доби.
Андрій плете основу для маскувальних сітокФото: з особистого архіву Андрія
“Було складно. На блокпостах в окупованих територіях були різні - ті, що пропускали, були, що просто завертали, а були й дуже небезпечні - кадирівці. Вони, бувало, хлопців роздягали до гола, якщо їм щось не подобалося, татуювання в них бачили - забирали. Фільтрацію проводили, чи що, не знаю. Але стояли дві машини, які потім цих хлопців забирали”, - згадує Андрій.
Найскладніше під час евакуації - невідомість. Чоловік каже - не знали, чи попадуть під “фільтрацію”, чи заберуть їх, що буде далі. Люди, які виїжджали у перші дні, розповідали, що було небезпечно через постійні обстріли.
“Ми просто молились і сподівались на краще, бо інших варіантів не мали”.
Питаємо в чоловіка про його дім в Олешках зараз - ледве стримує сльози. Каже ситуація там дуже складна.
“Дуже сильно болить ця тема. Ми розуміємо, яка там була природа, який то був край. А прийшла лукава нечисть і забрала це в нас. Там зараз катастрофа страшенна. Коли була велика вода, люди вибирались на невеличкі клаптики землі, ставили там намети. Росіяни не випускають жителів - лише тих хто має російський паспорт”.
Ната та її подруга продають свічки ручної роботи
“Не можу воювати за станом здоров’я, тому плету сітки та молюся”
“Дрогобич мені дуже сподобався. Саме місто таке старовинне, захоплює. Ну а люди різні, як і всюди. Дрогобич приймав людей з окупації у перших днях повномасштабного вторгнення на хорошому рівні. Все відкрито, всі організації, фонди, ратуша, всі допомагали, розповідали, підтримували”, - розповідає Андрій і додає, що зараз ситуація інша, менше людей приїжджає у громаду, а до тих, хто приїхав давно, вже вищі вимоги.
“Я думаю це пов’язано з тим, що війна затягнулася, люди звикли”.
Упередженого ставлення до себе чи своєї сім’ї Андрій у Дрогобичі не відчув.
“Я і раніше знав за те, що на заході України не буде чогось негативного. Російська пропаганда нам розповідала зовсім інше, нав'язувала упереджене ставлення. Я розумів, те, що розповідають - не є правдою. Сюди пропаганда не встигла дістатись у такому обсязі”.
На Херсонщині чоловік займався будівництвом, мав свою бригаду, наймав людей. Дружина Олена займалась перепродажем одягу онлайн, зараз продовжує це робити, а крім того - допомагає дочці волонтерити. Андрій присвятив свій час плетінню сіток.
“За станом здоров’я я не можу воювати, тому плету сітки та молюся. Багато друзів з фронту просить мене про молитву. Тому у мене дві місії: сітки та молитва”.
Андрій впевнений - немає великих чи малих волонтерів. Волонтер - це поклик серця та бажання робити добру справу, бажання допомогти.
Андрій закликає долучатись до плетіння маскувальних сіток
“Допомога може бути різна - в силу кожної людини. Ми повинні підтримувати один одного, не проходити повз, якщо хтось потребує допомоги. Хочеться, щоб загалом люди були добріші до себе і до інших”.
На початку свого волонтерського шляху у Дрогобичі Андрія вразило об’єднання людей - всі разом працювали натхненно на перемогу. Зараз відчувається виснаження, почастішали випадки конфліктів у суспільстві. “Якщо ми не будемо єдиними, цю війну виграти не зможемо. Нам потрібно бути міцним кулаком, а не окремо тикати пальцями” - говорить Андрій.
Дочка побачила відео у TikTok й вирішила сама збирати донати на ЗСУ
На закупівлю тканини для сіток потрібні кошти. З цим допомагає дочка Андрія Ната.
Дівчині 10 років, вона в майбутньому хоче стати блогером або ветеринаром та мріє відкрити свою ветклініку. У Дрогобичі Ната адаптувалась добре, знайшла нових друзів, з вересня піде до школи, адже раніше вчилась онлайн.
“Ната побачила відео у TikTok, як діти збирають кошти й каже, що теж хоче. Ми з дружиною думали, адже у нас нема вільної години, щоб сходити з дитиною в центрі постояти, а саму відпустити не могли. Але донька запропонувала продавати браслети коло входу у Центр душпастирства. Нам якраз були потрібні були кошти на придбання тканини й ми погодились”, - ділиться Андрій.
Дочка Андрія Ната волонтеритьФото: з особистого архіву Андрія
За перший день продажів Ната принесла до 500 гривень.
Плетіння сіток дуже допомагає психологічно - дає можливість заспокоїтись. Чоловік говорить, що буде плести стільки, скільки Бог дасть йому можливість. Проте має надію на те, що буде робити це до Дня перемоги. А тоді планує повернутись додому - в Олешки.
“Я хочу повернутись і робити там те, що не вийшло до війни. Хочу, популяризувати Україну. Щоб там було ще більш популярним все українське і більше ніколи не було російської пропаганди. Я знаю, що це буде дуже тяжко, але ми будемо це робити”.
***
В приміщенні центру душпастирства молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ від початку повномасштабної війни російського агресора проти України, люди доброї волі творять маскувальні сітки для наших воїнів, які стоять в обороні нашої держави.
Сітки плетуться щодня: понеділок - п'ятниця - 8.00 до 22.00, субота - неділя - 14.00 до 22.00.
Завжди потребуємо волонтерів. Прикриємо хлопців разом: вул. Шевченка, 29/1.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
