Даніела Іванюш - відома у Дрогобичі вишивальниця, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова громадського об'єднання "Дрогобицька школа вишивки імені Мирослави Кот". Мисткиня двічі на тиждень проводить майстер-класи для вишивальниць, де ділиться своїм досвідом. Перед одним з таких заходів ми завітали до Даніели Іванюш.
Вона розповіла про особливості дрогобицької вишиванки, поділилась думками про сучасну стилізацію сорочок та енергетичний зв’язок, який дають нам хрестики, вишиті на полотні. Також Даніела Іванюш згадала про вишиванки, які одягають під бронежилет і саме вони рятують життя нашим військовим на полі бою.
Найстарішим вишитим сорочкам - понад 100 років
У Дрогобичі жила й творила відома в Україні вишивальниця Мирослава Кот. Зараз у домі мисткині відбуваються майстер-класи з вишивання - їх проводить її учениця Даніела Іванюш.
Жінка зустрічає мене на порозі будинку та запрошує до середини. У домі здається ніби зупинився час. Повсюди вишиті рушники, серветки, подушки. Полиці вгинаються від книг про вишивку, а на стіні висять вироби з бісеру - силянки, гердани.
Сьогодні тут зберуться вишивальниці для майстер-класу, а поки їх немає ми підіймаємось на третій поверх будинку - там вже майже 30 років зберігається колекція вишитих сорочок.
- Ви давно вишиваєте? - запитую, поки підіймаємось сходами.
- Взагалі з дитинства, але вже серйозно цим займаюсь з університету - відтоді як нас зацікавила Мирослава Петрівна.
Даніела Іванюш
Даніела Іванюш родом з Нової Каховки, а у Дрогобич приїхала вчитися в університет, де і познайомилась з Мирославою Кот.
- За ініціативи Мирослави Петрівни створили першу в Україні кафедру методики та історії народних художніх промислів. Факультети нашого університету вивчали вишивку цілий семестр, а потім здавали залік.
Даніела каже, що навіть після завершення навчання вони з Мирославою Кот продовжили співпрацювати - спільно “розбирали” сорочки, а Мирослава Петрівна ділилась своїми знаннями та секретами.
- Ось тут зберігається колекція Мирослави Петрівни. Тут і бойківські, і полтавські, і борщівські, і буковинські, і сокальські, і тернопільські сорочки, - каже мисткиня й показує на довгу шафу, де за склом висять вишиванки.
Особливість колекції в тому, що майже всі зразки - відтворені. Лише дві з них - старі, їм вже понад 100 років.
- Відтвореним сорочкам від 20 до 40 років. Важливо показати людям, що виріб можна повністю відтворити - і крій, і візерунок, і техніку, і колір, і навіть тканину можна підібрати. Частину сорочок з колекції відтворювали з фото, деякі приносили на реставрацію та відшивали з них.
Старовинні вишиті сорочки
Дрогобицькі вишиванки пасують всім
Серед різномаїття вишивок впадають у вічі дві крайні чорно-червоні.
- А це наші, дрогобицькі, - каже Даніела, побачивши, на що я звернула увагу.
- Гарні.
- Так, а ще вони пасують всім! Без перебільшень - на кого не одягни: брюнетку, блондинку, руду, молоду дівчину чи бабусю, всім до лиця. І вона така, що її можна і на будень одягнути до джинсів, і на свято.
На дрогобицьких вишитих сорочках манжети та комір обшиті петлевим швом - тоді вони довше носяться.
- Вишиті обов’язково мають бути на сірому або кремовому полотні, бо на білому - одразу втрачають вигляд.
Дрогобицькі-бойківські вишиванки відрізняються від інших бойківських - у Турківському, Старосамбірському районі є кольорова вишивка, а ще відрізняється техніка.
- Скільки часу потрібно, щоб відтворити таку сорочку?
- По-різному. Від одного місяця до півтора року. Все залежить від техніки та обсягу роботи. Цю, наприклад, я відтворювала півтора року, - показує на снятинську вишиванку.
Дрогобицька вишиванка
Вишивали тими нитками, які були в доступі
Поруч з нею висить популярна зараз борщівська сорочка. За легендою вона виникла, коли під час татарської навали у селах Борщівського краю загинуло багато чоловіків, тому жінки почали вишивати одяг чорними нитками - на знак трауру. Проте Даніела не погоджується з цією версією.
- Я все-таки більше схиляють до того, що вишивали тими нитками, які були у доступі в людей. Тобто, якщо на Буковині коло кордону була можливість завезти кольорові нитки, бісер, люрекс, то їх використовували. А щодо борщівської сорочки, то чорні вівці, чорна вовна, чорна вовняна нитка - відповідно нею і вишивали.
Спускаємось на перший поверх будинку, адже незабаром прийдуть вишивальниці. Майстер-клас Даніела проводить двічі на тиждень. Проте каже, зараз формат дещо інший.
- Спочатку це все відбувалось справді як майстер-клас, тобто - сьогодні вчимо таку техніку, завтра вчимо інакшу. Тепер ми просто разом вишиваємо, радимось, обмінюємось енергією, щось обговорюємо. Загалом робоче заняття має тривати 2 години, але інколи ми сидимо і 4, і 6 годин.
Колекція вишиванок Мирослави Кот
“Сорочка для захисника”
Даніела вишиває сорочки на замовлення, і розповідає, що після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, попит зріс у рази.
- 24 лютого я мала в роботі 2 чи 3 сорочки. Перші 3 тижні я, звісно, нічого не шила - не йшло. А пізніше телефоную до клієнтів питаюсь чи замовлення ще актуальне. І всі кажуть - так, звичайно, вишита сорочка потрібна.
Вишивальниця каже, щоб взятися за замовлення, вона повинна або побачити людину наживо, або ж мати фото. Тоді вона зрозуміє, що буде пасувати клієнту чи клієнтці й відповідно як вишивати.
Окрім сорочок на замовлення, жінка вишиває і для воїнів. Даніела бере участь у проєкті “Сорочка для захисника”.
- Вишивальниця з Черкас Оксана Поступак запропонувала цей проєкт, коли її однокласниця, яка служить у військах ССО та її побратими попросили собі вишиту сорочку. Їх потрібно було 12, тому вона звернулась до знайомих майстринь і ми зголосились вишивати.
Деталі сорочок вишитих вручну
Проєкт триває вже понад рік - за цей час Даніела вишила 9 вишиванок для бійців.
- Нам надсилають тканину, адже ми вишиваємо на зеленій, нитки наші, взір я також обираю сама. Головне, щоб не було яскравих фрагментів, мережок - все це заборонене.
Спочатку ніяких побажань від бійців про вигляд сорочки не було. Зараз воїни просять вишити сорочку свого регіону, або висловлюють побажання про колір. Прямого зв’язку з хлопцями та дівчатами немає, жінки знають лише їх позивний. Лише коли вишита сорочка вже у свого власника, майстрині отримують зворотній зв'язок у вигляді фото.
- У цих сорочках вони воюють, одягають їх під бронежилет. Тканина - зручна, з натуральних конопель, не парить.
З 200 бійців, які воюють у цих сорочках, 2 у полоні та 4 загиблих. Даніела впевнена - вишиванка захищає.
- Я вірю в оберегову силу сорочки. Наприклад, військовий, який був у нашій вишиванці, потрапив під обстріл і лише він вижив. А ще був випадок, коли сорочка горіла на хлопцеві. Вона згоріла, а військовий вижив.
Вишивальниці нерідко бояться не встигнути вишити. А коли військові, яким вишивають, у небезпеці, - робота не йде: нитка крутиться, рветься.
- Ми самі про це дізнаємось вже пізніше, коли все спокійно. Таки якийсь енергетичний зв’язок у цьому є.
Вишиті сорочки
Вишивка без душі
Жінка каже, що добре, коли сорочку вишиває хтось з рідних - мама чи бабуся дітям, дівчина нареченому. Тоді хрестиком “зашивається” захист та добрі наміри.
- А що думаєте про машинну вишивку?
Вона має право на життя, але ж це без душі. І я не впевнена в довговічності цих речей, вони часто торочаться, сиплються. Ми шви затягуємо так, щоб вони не розмотались точно, шиємо натуральними нитками - бавовняна, конопляна, шовкова, лляна, можна прасувати, прати і якість точно не постраждає. Я вважаю, що машинна вишивка це не є погано, але хоч би одну порядну (сорочку вишиту вручну, - ред.) теж треба мати, - сміється жінка.
Сучасні стилізації вишиванок Даніелі також подобаються, проте вона більше схиляється до автентики.
- Головне, щоб не кольорові маки та соняшники - бо це точно не наше. Я цього у жодному музеї не бачила, звідки воно взялось?
Також жінка наголошує на тому, що старовинні зразки вишитих сорочок треба зберегти - відшити репліку, а стару не носити.
- Можна підібрати тканини, нитки так, що навіть не відрізниш, а старі зразки важливо чимдовше зберегти в музеї чи в інших місцях. А особисто я б і не одягла чужу вишиванку, бо вірю в енергетику сорочки, лише свою, родинну.
Попри те, Даніела впевнена, що вишиванка дає нам підтримку наших предків. А ще - росіяни її бояться.
- Моя мама, коли виїжджала з Нової Каховки, все залишила вдома, бо коли москалі бачили вишиті речі, вони себе починали неадекватно поводити. Здавалося б - просто вишитий одяг, а вони його бояться.
Тим часом у будинку вже зібрались вишивальниці: ось-ось вони візьмуться до роботи, адже ще так багато треба вишити, щоб і наступне покоління відчувало захист предків.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
