Протягом року журналісти Дрогобич.City спілкувались з тими, хто нас надихає й власним прикладом не дає опускати руки чи зневіритись. Звичайні люди: волонтери, підприємці, актори роблять неймовірні речі й кожна їхня справа - вклад у перемогу. Ми обрали цитати з інтерв’ю, які запали у саме серце, й ділимось ними з вами.
Леонід Безсонний про ініціативу готувати обіди для ВПО, військових, тероборони
Фото: Дрогобич.City
«Мені знайомий, він гарний спеціаліст своєї справи, до речі, якось сказав: Спасибі, що допомагаєш таким, як я. На що я відповів: нііі, я допомагаю таким, як я. Просто хочу ділитись тим теплом, яке отримав сам. Щоб люди знали: вони потрібні, про них подбають, вони не кинуті напризволяще, — Леонід Безсонний, власник «Green Park Pizza».
Уляна Стоколоса про благодійний фонд «З Любов’ю Україні» та допомогу
Фото: Дрогобич.City
“Це все дуже важливо, адже українці, які за кордоном, відчувають теж саме, що і я, їм теж хочеться робити вклад у нашу перемогу. Допомога та підтримка українського народу дає нам можливість відчувати себе потрібними, відчувати себе частиною боротьби, яка відбувається на території України, боротьби за перемогу”, - дрогобичанка, волонтерка, співзасновниця благодійного фонду «З Любов’ю Україні» Уляна Стоколоса.
Степан Кулиняк про початок важливість згуртованості
Фото: Дрогобич.City
“Каски, бронежилети, рації лежали поруч з робочими принтерами та ноутбукам у кабінетах адміністрації. Військова форма була разом із зимовим одягом наших працівників. Бо у перші тижні війни ми ще не мали точно налагодженого механізму збору військової амуніції та всього іншого для фронту, тому все збирали, звісно, в адміністрації. Це справді був момент дуже зрілої єдності нас усіх. Усвідомлення свого прагнення перемоги та спротиву. Такі моменти вартують найвиразнішої фіксації у нашій сучасній історії. Взагалі вся робота в адміністрації для Дрогобицького району, фронту та переселенців в час війни, не була б ефективною, та загалом, ми не змогли б закрити деякі питання без підтримки волонтерів, благодійних фондів, друзів, партнерів, небайдужих мешканців, тому що, все що ми робимо, це передусім заслуга усіх нас як надійного тилу”, — очільник Дрогобицької РВА, Степан Кулиняк.
Володимир Бараняк про війну та волонтерство
Фото: Дрогобич.City
“Немає малої допомоги чи великої допомоги, малих волонтерів, чи великих. Що б ти не робив, це важливо. Військовим потрібно знати, що у тилу є люди, за яких потрібно воювати. Їм потрібна ця підтримка. Навіть ті самі дитячі малюнки великого вартують. Це речі, які до сліз розчулюють військових. Й не зупиняйтесь допомагати. Митрополит Шептицький колись сказав: “Більше поту - менше крові”. Піт економить кров. І коли піт переважить кров, яка проливається на передовій, тоді ми переможемо. Бо ніхто не зможе перемогти згуртованих людей — націю, яка воює за своє життя. Тож якщо можете допомогти: через волонтерів, через благодійні фонди чи адресно — родинам військових”, — Володимир Бараняк, волонтер, громадський діяч, керівник Дрогобицького відділення “Ощадбанку”.
Юрій Цихівськй про сусідство з росією та патріотизм
Фото: Дрогобич.City
"А щодо остаточної перемоги України, то тут треба зважити, що росія нікуди не зникає. І навіть після нашої перемоги та повернення своїх територій, треба пам'ятати, що маємо ненормального сусіда й навчитись з тим жити. На час лікування сина я був у Ізраїлі. Один з найвищих рівнів медичних послуг — Ізраїль. Найдорожча нерухомість у Тель-Авів. Найбезпечніший аеропорт — в Ізраїлі. Але Ізраїль також живе поряд з неадекватним сусідом, який також постійно прагне війни.
Нам потрібно прийняти та зрозуміти постійну загрозу з боку росії. Загалом бути патріотом, на мою думку, це не нити. Кожна ситуація, яка стається в житті, вона для чогось стається. Й патріоти беруть себе в руки й не покладаються на когось там, а працюють. Працюють і розвивають свою країну. Хто хоче змінити світ, той має почати з себе й це не пусті слова", — Юрій Цихівськй, підприємець, співзасновник фонду “Цех Доброти”.
Олександр Сердюк про оборону української мови й культури
Фото: Дрогобич.City
“Російська мова має стати мовою дегенератів, як колись росіяни називали українську. Щоб коли ти говориш російською, на тебе дивились і думали: “Ти якийсь ненормальний, з села напевно”. Я, коли розмовляю українською, то відчуваю себе графом, це класно. Українською важко матюкатися. А російською – ти з села, ти якийсь дивний. Я вперше коли приїхав у рідний Харків, то я теж фиркав на російські назви, а другий раз вже подивився, що дошками забиті вікна і написано: “Мы работаем”, я щасливий, що вони тут, вони працюють. Я не впевнений, що зараз людям там, або тим, хто втратили свою сім’ю, свої будинки зараз до цього. Але з іншого боку – це вже клінічне, якщо людина на 9 місяць не зрозуміла, то я не знаю, що з ними робити. Це їхня відповідальність”, — Олександр Сердюк, український актор, волонтер, гуморист.
Ольга Говор про перемогу та шлях до неї
Фото: Дрогобич.City
“Я завжди кажу: можеш захистити свою землю? Воюй. Не можеш воювати — плети маскувальні сітки. Не можеш плести, бо маєш якісь вади чи хворобу, бери молитовник і молись. Все, іншого не дано. Для мене бізнес — це змога допомагати іншим, підтримувати свою країну. Це те, що я маю зробити для нашої перемоги. А у неї я свято вірю.
Я свято вірю у нашу перемогу. Вірю, що настане той момент, коли на росії буде тиша. Вони замовчать і думатимуть, що робити з тим, що накоїли. Вони не писатимуть і не коментуватимуть нічого, просто мовчатимуть. А ми, навпаки, вийдемо на вулиці, на площі наших міст, ми сміливо говоритимемо, сміятимемось, радітимемо. І пролунає перша та остання сирена, переможна. Яка більше ніколи, ніколи не буде лунати у нашій мирній країні”, — Ольга Говор, підприємиця.
Юліана Грицик про нові пріоритети та напрямки волонтерства
Фото: Дрогобич.City
«Коли почалось російське вторгнення у 2014 році, мені було десь років 9. Певно, я ще не дуже свідомо сприйняла ті події, в силу свого віку. Але з минулого року вже викарбовувалась громадянська позиція. А від лютого 2022 року я зрозуміла, що життя може обірватись у будь-який момент і це дуже змінює цінності. Це розставляє пріоритети, регулює коло спілкування. Я почала більше витрачати часу саме на культурний фронт. Бо культура та мова – це те, чого нас так сильно хоче позбавити росія. Але ми не здамося й будемо надалі берегти й цінувати своє», — Юліана Грицик, волонтерка.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
