“24 лютого, ми не знали, чи працюватиме далі банківська система, але проводили розрахунки через термінал. Це був максимально нерозумний вчинок з фінансової точки зору, але водночас це була довіра до нашої держави”, — згадує Ольга Говор.
Згадує обережно, немов відкриваючи той день наново й переживаючи його. Вони з чоловіком Сергієм Говором мають магазин “Бедрик” та відкривають ще один. Але тоді, от саме в той день, 24 лютого, їм здавалось, що все, над чим важко працювали, вже не має сенсу.
Як створили магазин та що довелось змінити
З Ольгою ми зустрілись у новому магазині, точніше у приміщенні, ще не обставленому обладнанням. Вона організувала прибирання, бо вважає, що чистота — одна з умов, які мають бути обов’язково присутні для покупців.
До того, як відкрити свій магазин Ольга з Сергієм представляли одну з фірм по виробництву печива і кондитерських виробів у Дрогобичі та це була їхня основна справа. Мали торгових агентів та відвідували різні магазини.
Перший відкритий магазин "Бедрик"
“І ось в одному з таких ми побачили цікаву ідею — продажу доступних товарів. Цікаву, але захотіли її доробити. Щоб не лише доступний товар, а й сервіс: чесність, тобто — термінал та чек, низькі ціни, якість та обслуговування, — загинає пальці перераховуючи. — У нас продавці завжди вітаються, ми доносимо персоналу, що клієнт завжди правий та продавець має бути обізнаний у товарі. Навіть до того, що оця кава гірчитиме, а ця має кислинку, а не так, що беріть собі щось, моя справа лише розрахувати. Так ми створили “Бедрик”.
Колектив першого магазину "Бедрик"
Щодо цін, то Ольга розповіла, що існують два способи їх знизити, які не є секретом: шукати постачальників з низькими цінами та брати великими партіями. От завдяки цим знанням наявності своєї мережі торгових агентів Ользі та Сергію вдалось досягти невисоких цін на товар.
І хоча назва “Бедрик” є асоціацією на мережу польських оптових маркетів, щоб покупець розумів, звідки йде частина товару, але на момент відкриття, а це 2021 рік, Ольга та Сергій мали намір продавати недорогу якісну білоруську молочну продукцію, адже ця ніша була не закрита у Дрогобичі.
Переломний день
Працює подружжя багато. Ольга майже завжди у магазині та курує безліч процесів, Сергій о 7 ранку вже їде з дому, а о 10 ночі лише повертається. Родина має маленького сина, який на час відкриття магазину ще не доріс до “дитсадківського” віку. І коли вони почали досягати бажаного, коли знайшли постачальника білоруської продукції, коли почали вирізнятись, в один день, 24 лютого 2022 року, зрозуміли, що ідея продавати саме цей товар обвалилась.
“Я не знаю, як розповісти це, щоб не плакати, — обережно, немов наново відкриваючи той день, згадує Ольга, але голос, однак, починає тремтіти. — Ми просто молилися з самого ранку. Це той момент, коли ти не знаєш, що робити та читаєш молитви. Десь з 8 до 11 дня ми думали, що робити. Зрештою, я пішла у магазин з настроєм закрити його й не повертатись до цього питання. Адже розуміли самі, що продавати білоруську продукцію вже не зможемо морально. Ми не могли вибачити цій країні що стала плацдармом для вбивства мирних людей, що погодила напад на мирну Україну.
Продавець лишила ключі у наших друзів, і поки я очікувала їх біля магазину, за мною вишикувалась черга з 15 людей, які хотіли скупитись у нашому “Бедрику”. І я подумала, що треба взяти себе в руки й рухатись далі, вигадати іншу концепцію, а не зачинятись”.
Ольга згадує, що того дня вони зробили “максимально дурну річ з точки зору бізнесу, і якби це був підлеглий, він би вислуховував багато неприємних моментів” — почали працювати через термінал, не знаючи чи діятиме далі банківська система.
“Ми мали гроші, щоб перекрити момент зі зміною продукції. Допродали та дороздали рештки білоруської продукції й почали пошук нового постачальника й виробника. Шляху назад не мали. Якщо приймаю рішення, то приймаю його кардинально, — підтискає губи Ольга. — Це стосується багатьох речей. У нас також більше немає родичів у росії. Вони були, але тепер їх просто не існує”.
Зате, згадує Ольга, вони знайшли у Львівській області чудового місцевого виробника молока і масла, який виготовляє якісну продукцію. Тож у магазині швидко з’явилась українська продукція.
“Лілю, ви вірите, я сама не знала, що у нас є такі гарні виробники. І якби не така ситуація, то, певно не дізналась би. Люди із задоволенням купують масло й молоко і наше, і польське і я б не сказала, що стало менше покупців”, - каже підприємиця.
Бізнес та його майбутнє під час війни
Покупців стало навіть більше, адже у Дрогобич приїхали люди, що рятувались від війни, переїжджають цілі підприємства. І саме тому у місцевого бізнесу не зменшується прибуток та є перспектива для розвитку.
“Для мене дивно, коли хтось сприймає переселенців, як неблагонадійних людей. Це така помилка. Хто вирішив, що такі ж люди, як ми, мають бути нещасні, у якомусь поганому одязі? Люди мали бізнес, люди мали житло, люди будували свій комфорт і свій простір. Ми можемо прийняти своїх людей у себе, але не можемо вказувати, як їм почуватись та де жити”, — зазначає Ольга.
Про волонтерство та згуртованість
Мало хто знає, і якби журналістка не прийшла зі своїми питаннями, можливо й Ольга на цю тему й не говорила, але подружжя Говорів займається волонтерством. Вони цього не афішують, просто відають те, що потрібно. Говорять, наразі той момент, коли береш і віддаєш, бо то комусь потрібно. І наголошують: що допомагаючи іншим отримуєш набагато більший емоційний позитивний заряд, ніж коли просто отримуєш.
“Окрім іншого, у нас діють знижки для військових, мої продавці ідентифікують їх за формою. Це крапля в морі, але вона дає набагато більше ніж та сума знижки — вона дає розуміння, що ти важливий, що про тебе пам'ятають чи піклуються. Ось для чого це”, - зазначає Ольга.
Що дає сили багато працювати
Наразі, Оля разом з подругами, як вона сама зазначає — бойовою компанією їздить до Польщі за товаром. Графік невимовний — іноді на сон лишається декілька годин.
На шляху до Польщі за товаром
“От спинитись, — точно не моє, — мружить очі. - Я завжди хочу розвиватись, хочу вперед, щось робити нове. Важко? Ну важко, а що зараз може бути інакше? Ми зараз усі, підприємці й не підприємці, маємо згуртуватись, відкинути все зайве й працювати як ніколи заради однієї мети.
Я завжди кажу: можеш захистити свою землю? Воюй. Не можеш воювати — плети маскувальні сітки. Не можеш плести, бо маєш якісь вади чи хворобу, бери молитовник і молись. Все, іншого не дано. Для мене бізнес — це змога допомагати іншим, підтримувати свою країну. Це те, що я маю зробити для нашої перемоги. А у неї я свято вірю.
Вони не писатимуть і не коментуватимуть нічого, просто мовчатимуть. А ми, навпаки, вийдемо на вулиці, на площі наших міст, ми сміливо говоритимемо, сміятимемось, радітимемо. І пролунає перша та остання сирена, переможна. Яка більше ніколи, ніколи не буде лунати у нашій мирній країні”.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
