12 жовтня у центральній бібліотеці ім. В. Чорновола зустрілись та говорили про важливе: захист України, війну та волонтерство. Читальний зал слугував студією, звідки вівся прямий ефір “Твого Радіо”. За мікрофонами були ведучий “Твого радіо”, журналіст, громадський діяч, художній керівник студентського театру “Альтер”, військовий — Андрій Юркевич та волонтер, громадський діяч, керівник Дрогобицького відділення “Ощадбанку” — Володимир Бараняк.
Про шкідливість вислову “какая разница” шкідливий та чому варто пам'ятати своїх героїв
Радіоефір з бібліотеки
Важливу річ сказав Володимир Бараняк про те, чому важливо мати гідність та пам’ятати про своїх героїв
"Зараз російські окупанти моментально знищують згадки нашої ідентичності. Особливо роблять це з люттю стосовно тих, хто захищав цю землю. І у них немає вислову “какая разница”, бо для них є різниця: вони абсолютно не толерують наших героїв. Розуміють, що від цього залежить їхнє життя.
Наприклад, напередодні 2014 року була велика дискусія про те, чи герой Степан Бандера, чи ні. Чи герой Роман Шухевич, чи є героями вояки УПА. Викопувались якісь історичні факти, щоб показати, що не “все так однозначно”. Оці вислови: “не все так однозначно”, “яка різниця”, “хоч би не було війни чи загострення” зіграли з нами дуже поганий жарт.
За висловом Черчилля: “Хто між ганьбою та війною обирає ганьбу, той матиме і війну, і ганьбу”. Ми так і отримали. Нам нав'язували меншовартість, коли нашу історію вчили читати крізь призму інших політично-історичних поглядів. Я маю на увазі Угорщину, яка може дозволити собі вказувати на те, як ми маємо вчити історії у наших школах, якою мовою ми маємо вчити наших громадян на нашій же території. Це насправді світоглядні речі, які ми маємо виправляти.
Заради чого бореться Україна та що дасть їй перемога?
Володимир Бараняк: "Україна залишиться Україною: включно з нашою мовою й культурою. Наші діти зможуть жити у тій країні, яку побудуємо ми і яку побудують вони собі.
У першу чергу це є питання й фізичного виживання, бо чомусь вважали, що у 21 столітті неможливі етнічні чистки, геноцид, масові вбивства.
Жоден із затриманих у нас росіян не може пояснити, за що він воює, зате добре знає проти кого воює. І якщо з ними трохи довше порозмовляти, то відповідь зводиться до одного вислову, який мені сказав один росіянин у 2014 році, коли я запитав у нього, чому він воює проти мене: “Потому, что ты живешь”.
Росіяни можуть спокійно жити біля естонців і фінів, будь-кого, вони не сміються з їхньої мови. Але в їхній парадигмі існування ми — це ті, що не мають права на життя. Усе, що стосується нас, абсолютно зневажене ними. Незалежність, самостійність, усе йде з приставкою “как бы”. У своєму смисловому просторі вони не допускають нашого життя.
Спочатку дегуманізація українців росіянами розпочиналась з анекдотів, а зараз вона базується на зневажливості та ненависті. Саме для того й створюється дегуманізація, щоб вбити людину було й ніби не гріх.
Про виклики для волонтерів
Володимир Бараняк: У 2014 році, коли й почалася ця війна після 18 лютого, а це тоді вже було вторгнення росії в Україну, я пам'ятаю найгірше відчуття, яке було у житті — відчуття безсилля. Відчуття, що ти не можеш нічого зробити. Потім треба було подолати й знайти, що ти можеш робити. Й так склалось, що тоді багато людей самоорганізовано почали допомагати тим, хто вже воював. Адже фактично, армія почала формуватись саме у 2014 році.
Для мене, й певно для всіх тих людей, які пішли допомагати, це було бажання позбутись того страшного почуття розпачу й безсилля. Волонтерку не можна відділяти від фронту, бо волонтерки без фронту не існує.
Те, що відбувалось у волонтерці з 2014 року, то була підготовка. Школа розпочалась у 2022 році
У 2022 році змінились об'єми потрібної допомоги. Ми зрозуміли, що усе те що відбувалось у волонтерці з 2014 року, то була підготовка. Школа розпочалась у 2022 році. Об'єми потреб збільшились не те щоб в рази, в сотні разів. Було так, що держава практично нічого не могла дати, у ті перші дні після оголошення воєнного стану, майже все забезпечення було на волонтерці. І я ще скажу, що наші сили ТРО, які мали декілька тижнів, щоб сформуватись та навчитись злагодженню, цією можливістю мати ті декілька тижнів, завдячують тим підрозділам ЗСУ та ТРО, які з перших днів включились у війну та захист нашої країни. Вони дали найголовніше, що могли дати — час.
Андрій Юркевич: Скажу, як військовий мені бронік передала колежанка, отець Мирослав дав шолом, Володимир дав тепловізор. Військо дало зброю. Я прекрасно пам'ятаю, як нам привезли протитанкові труби. Й мене покликав офіцер й каже, ось тобі, Юркевич труби. Я питаю: “А як з них стріляти”. А він відповідає: “А я звідки знаю”. Ми шукали відеоуроки про те, як стріляти з цієї зброї. І таки знайшли.
Техніка та транспорт недовговічні на фронті
Володимир Бараняк: Я хочу зазначити, що техніка чи транспорт недовговічні на фронті. Наприклад, той дорогий дрон, на який так довго збирали, може прожити 10 хвилин після запуску. Або той пікап, яким так тішаться, може зникнути в одну мить.
Я чув фразу: “Куди ви стільки в них пхаєте”. Таке враження, що люди вийшли на пікнік, й вони сидять, як у тій фразі: “Мама сказала: “Не порви штани”. Люди які мають здоровий глузд розуміють, що не можна так розмірковувати: “Я дав 100 грн, то більше не треба, я вже давав”.
Ми живемо у війні, й це потрібно усвідомлювати. Почуття провини, що “по нас не стріляють, а там стріляють” повинне трансформуватись у питання: “Чим я можу допомогти й бути корисним”. Всі ми українці та всі ми воюємо. Фронт є не лише там, на лінії зіткнення. Але ми маємо стати каменем, у нас не має бути слабких місць.
Читальний зал був повен
Немає малої допомоги чи великої допомоги, малих волонтерів, чи великих. Що б ти не робив, це важливо. Військовим потрібно знати, що у тилу є люди, за яких потрібно воювати. Їм потрібна ця підтримка. Навіть ті самі дитячі малюнки великого вартують. Це речі, які до сліз розчулюють військових. Й не зупиняйтесь допомагати. Митрополит Шептицький колись сказав: “Більше поту - менше крові”. Піт економить кров. І коли піт переважить кров, яка проливається на передовій, тоді ми переможемо. Бо ніхто не зможе перемогти згуртованих людей — націю, яка воює за своє життя. Тож якщо можете допомогти: через волонтерів, через благодійні фонди чи адресно — родинам військових.
А чи дійсно росіяни голі, босі та голодні?
Володимир Бараняк приніс у бібліотеку, де відбувався ефір, сухпай для військового регулярної російської армії, зауваживши, між іншим, що мерці вже не їдять. Тож в ефірі відбулась розпаковування, де він, разом з Андрієм Юркевичем розглянули вміст того сухпаю, перевірили терміни придатності (всі продукти були свіжі).
Розпаковка російського сухпаю
Також він виявився й продуманим від комплекту страв до таблеток зі знезараження води й сухого спирту для розігріву їжі. тут варто зазначити, що мобілізованим видають трохи інші набори. Також розвінчали один зі стереотипів, що російська армія постачається погано. Вона наразі постачається непогано й наголосили, що це потрібно враховувати. Тобто ресурс у них є, й він немалий. Тобто ми не можемо заспокоюватись й повинні робити все, щоб наші військові були забезпечені ще краще.
Тому Володимир Баранюк наголосив, що не можна допускати того, щоб ми розслабились і думали, що росіяни вже видихаються, голі, босі й голодні.
Не потрібно недооцінювати ворога під час війни, як і переоцінювати також не варто.
Що потрібно зараз на передовій?
Найбільша потреба, яка є, це теплий одяг. Володимир Бараняк зазначив. що над цим зараз працюють й сьогодні вже відшита певна частина теплого одягу доброї якості. “За що я хотів би подякувати всім меценатам та людям, які докладаються дієво до постачання 67 окремого батальйону територіальної оборони ім. Петра Сагайдачного”, — додав він. Теплі речі, до речі, набирають вологу після ночівлі просто неба, тож необхідні змінні комплекти.
Також потрібні запчастини до автомобілів, адже вони експлуатуються нещадно в умовах війни. Одне колесо зі вживаною гумою, за словами волонтера, 1,5 - 2 тис. за одну. А таких потрібно 4.
На передовій завжди потрібні: кава, цигарки, чай, печиво, шкарпетки. Бо як зазначив Андрій Юркевич: “Я не бачив на передовій двох типів людей: тих, які не палять, й атеїстів”. А от купити усе те дійсно ніде.
Дуже потрібні буржуйки, акумулятори для зарядки мобільних пристроїв, як от, наприклад, Bandera Power.
Ділимось реквізитами для збору коштів на потреби батальйону:
5168 7427 2965 9569 (ПриватБанк). Отримувач: Слесь Олег Володимирович
4441 1144 5846 2635 (МоноБанк). Отримувач: Бараняк Володимир Васильович
4790 7299 4466 0232 (ОщадБанк). Отримувач: Бараняк Володимир Васильович
PayPal - [email protected]
Збір коштів через БФ “Цех Доброти”: https://bit.ly/3LoEq2X
Долучайтесь до цієї чи іншої допомоги.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
