Минуло вже понад 200 днів від повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ми поцікавились світлинами жителів Дрогобича, про те, як вони пережили 24 лютого, що фотографували, які емоції мали. А як його переживали посадовці? Що думали, що відчували, чи було їм страшно, адже відповідальність на них значна.
Про те, яким було 24 лютого для нього особисто, для команди та району, та що змінилось за час повномасштабного вторгнення, розповів очільник Дрогобицької районної військової адміністрації Степан Кулиняк.
Перші дні війни: працювали навіть вночі
Ранок 24 лютого став для мене, як і для багатьох українців, переломним моментом. Гул військового літаку, який на світанку того ж дня пролітав над нашим містом (і який, мабуть, чули більшість мешканців) дав чітко зрозуміти: війна таки почалась. Я не можу відокремити себе від роботи, тож розповідатиму і про свої емоції, і про роботу адміністрації у цілому. У перші дні усі районні державні адміністрації відповідно до указу Президента змінились структурно та стали військовими. Тож мені випав цей непростий і складний обов’язок стати очільником військової адміністрації в час війни.
У перші дні повномасштабного вторгнення росії на наші землі, доводилось працювати до пізньої ночі
І це стало викликом для мене в усіх сенсах, але водночас розумію, що це дало ще більше сили та мотивації докласти максимум зусиль для майбутньої перемоги моєї країни. І для роботи у своєму місті та районі.
У Дрогобицькій районній військовий адміністрації ми одразу всією командою розподілили обов’язки, котрі до моменту війни не були для нас звичними:
- поселення переселенців, які масово почали приїжджали до нас у перші дні повномасштабного російського вторгнення;
- координація гуманітарної допомоги;
- підготовка сухпайків для фронту;
- формування перепусток для волонтерів.
Нашим завданням також була мобілізація. Ми мали швидко направити людей до вступу в ЗСУ для захисту нашої країни, адже до війни наша армія була в рази менша.
Наразі для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони у районі утворено 6 добровольчих формувань з сотнями добровольців.
Зустріч з військовими
Пригадую, що тоді двері адміністрації не зачинялися навіть вночі. У всіх вікнах робочих кабінетах горіло світло. Не було нікого, хто б сказав: “я не робитиму цього чи того”. Навпаки кожен і кожна хотіли бути корисними та докластись максимально, розуміючи усі масштаби спільної трагедії. У перші тижні війни я, як і багато моїх колег, і волонтерів, майже не ночував вдома, сну теж майже не було. Дні й ночі проходили на роботі.
Каски, бронежилети, рації лежали поруч з робочими принтерами та ноутбукам у кабінетах
Каски, бронежилети, рації лежали поруч з робочими принтерами та ноутбукам у кабінетах адміністрації. Військова форма була разом із зимовим одягом наших працівників. Бо у перші тижні війни ми ще не мали точно налагодженого механізму збору військової амуніції та всього іншого для фронту, тому все збирали, звісно, в адміністрації. Це справді був момент дуже зрілої єдності нас усіх. Усвідомлення свого прагнення перемоги та спротиву. Такі моменти вартують найвиразнішої фіксації у нашій сучасній історії.
Про необхідність допомоги військовим
Так, у перші дні війни була проблема з амуніцією та озброєнням, а також загальної мобілізації особливо для нашої тероборони. Тоді все ж більше озброювали інші військові структури ЗСУ, котрі їхали на лінію фронту, а для ТРО нам доводилось часто за допомогою волонтерів та власними силами шукати все необхідне: від тактичних рукавиць до надійних бронежилетів. Завдяки підтримці волонтерів та благодійних фондів, вдалось максимально допомогти нашим військовим.
Збір допомоги на передову
Часто й мені писали про потребу тої чи іншої військової амуніції у приватні повідомлення, телефонували дружини військових. Це не означає, що хтось погано працює, чи погано забезпечує. Змінились обставини та виникла велика потреба, тож допомагали всі, хто міг, незалежно від звань та посад. Було й залишається важливим знайти для кожного необхідне, бо це може врятувати життя на фронті — теплий одяг, військова форма, каска, бронежилет, тепловізор, медикаменти, автомобіль, карета швидкої допомоги. Я двічі був на лінії фронту і ці моменти закарбуються в моїй пам'яті як одні з найважливіших.
Наразі близько 300 автомобілів та іншої техніки, серед яких 107 автомобілів і зокрема 19 реанімобілів в межах ініціативи Максима Козицького #1000_автомобілів_свободи передали нашим військовим, адже авто на війні – це необхідність. Не є секретом, що брак авто на передовій - одне з проблемних питань сьогодні. Закриваємо його, як можемо. Також для громад району передано дороге медичне обладнання, отримане із Німеччини для якіснішого надання медичних послуг.
Крім цього передали тисячі військових форм, бронежилетів, шоломів, берців, спальних мішків, комплектів наколінників та налокітників, медичних аптечок, тактичних рюкзаків, а також десятки квадрокоптерів, тепловізорів, генераторів, павербанків, чотири Starlink Internet, близько 15 тонн палива та іншу військову амуніцію і необхідні засоби для наших захисників.
Про пошук і ремонт житла для переселенців та гуманітарну допомогу
Ми розуміли, що доведеться приймати багато переселенців. Тоді важливо одразу налагодити комунікацію з місцевими гуртожитками, школами. Ми це зробили та підключили санаторії Трускавця, Східниці, щоб мати великий простір для поселення людей.
З різних куточків України прийняли тільки офіційно зареєстрованих 43 555 внутрішньо переміщених осіб. На сьогодні у районі зареєстровано 35 316 ВПО, серед яких 11 113 дітей. Найбільшу кількість ВПО прийняла Трускавецька (14 223 осіб) та Дрогобицька територіальні громади (11 600 осіб).
Вивантаження допомоги для ВПО
Якось до мене в адміністрацію прийшла сім’я переселенців - дві молоді мами і їхні маленькі діти. Вони просили знайти їм житло. Уявіть: залишитись без усього, подолати довгу дорогу, зіткнутись з тим, що всі місця прийому людей зі статусом ВПО переповнені. І так, Дрогобицька РВА, як і усі дрогобичани, шукала житло й у таких окремих випадках.
Іноді у пошуку житла приходили й до РВА
Спільними зусиллями нам вдалось знайти прихисток для цієї сім'ї, в дім яких влучила російська ракета.
У Дрогобицькому районі проводиться реконструкція гуртожитків та інших об’єктів соціальної сфери, які занепадали або ж не використовувались за призначенням. Наразі їх п'ять. Планова кількість ВПО, яких вдасться розмістити у даних об’єктах, - 900 осіб. По двох об’єктах роботи вже завершено, й варто сказати, що допомагають й органи місцевого самоврядування.
Також при Дрогобицькій РВА ми створили консультативно-координаційний центр, який розпочав свою роботу за адресою: м. Дрогобич, вул.22 січня, 37.
Службовий номер телефону центру: 067-471-02-45
Щодо виплат для ВПО, й про це треба згадати, то загальна сума виплаченої допомоги ВПО становить 50 мільйонів 920 тис. грн. Співпрацювали та продовжуємо організувати надходження допомоги з інших країн.
Втілили такі проєкти:
- Чеська організація «Людина в біді» виплатила по 6600 грн понад 2 тис. ВПО, що становить орієнтовно 14 млн грн;
- криптобіржа Binance виплатила по 215 доларів понад 1500 з-поміж жінок-переселенок, що становить орієнтовно 1 млн грн;
- Шведська організація «Helpage» видала понад 600 пакунків із продуктами та засобами гігієни ВПО з-поміж осіб похилого віку.
Про важливість взаємопідтримки
Взагалі вся робота в адміністрації для Дрогобицького району, фронту та переселенців в час війни, не була б ефективною, та загалом, ми не змогли б закрити деякі питання без підтримки волонтерів, благодійних фондів, друзів, партнерів, небайдужих мешканців, тому що, все що ми робимо, це передусім заслуга усіх нас як надійного тилу.
Ми не змогли б закрити деякі питання без підтримки волонтерів, благодійних фондів, друзів, партнерів, небайдужих мешканців
У наш район релокувались 18 підприємств. Спеціалізація: харчова промисловість, машинобудування, виробництво та продаж взуття, деревообробна промисловість, виробництво енергоощадного обладнання тощо. 16 функціонують повністю, 2 - переїхали. В цілому, на підприємствах працює понад 70 працівників, які переїхали разом з підприємством та 76 осіб з-поміж місцевих мешканців.
Певно, що саме зараз ми викристалізовуємо у самих собі оте розуміння єдності: коли ти робиш щось важливе, знаючи, що за твоєю спиною надійний тил — тоді немає нічого неможливого! Й певен, хоч важко, хоч є конфлікти чи непорозуміння, чи виснаження й втома, але ми досягнемо нашої перемоги, бо саме задля того так багато працювали та працюється нами всіма, а соціальне є на першому місці від особистого.
