Паски, "бабки" та "перепічки": які традиції притаманні на Галичині у Великодній тиждень

Перед Великоднем на Галичині традиційно святкують Вербну (або Шуткову) неділю. У цей день у церквах освячують вербові гілочки (шутки), прикрашені квітами та стрічками. Ними потім жартома б'ють один одного зі словами "Не я б'ю, шутка б'є, від нині за тиждень буде Великдень!" Цими словами сповіщали про те, що скоро буде День воскресіння Ісуса Христа. Освячену вербу носили також на кладовище і ставили біля могил рідних замість квітів.

Після Вербної неділі починався Страсний тиждень. Його називають білим або чистим. Впродовж нього дотримувалися посту так само суворо, як і першого тижня. Старші люди йшли до сповіді вдруге. Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ранніх ярих зернових культур та гороху, бо тоді вони будуть колосисті й без бур’янів. Кожен день мав свої особливості. Наприклад, за погодою передбачали врожай. Якщо гарний понеділок – то на овес; вівторок – на цибулю та бульбу, середа – на капусту та квасолю, четвер – на ячмінь, п'ятниця – на пшеницю, а субота – на жито.

"У той день обов'язково треба щось посадити, щоб велося, запхати хоч одну насінину чи картоплину. На добрий врожай!" – додає Петро Сов'як.

У давнину у вівторок ввечері "гріли діда": спалювали сухе гілля та сміття. Біля вогню клали окраєць хліба, трохи солі та горня з водою. Тоді, взявшись за руки, ходили за рухом сонця навколо вогнища та вигукували: "Грійте діда! Дайте хліба!"

"Зараз так вже не роблять, але від старожилів доводилося таке чути", - каже культуролог.

Далі йшла живна або чорна середа. Називали її так, бо вважали – якщо чимось в той день вдарити по дереву, то воно почорніє.

Найважливішим днем страсного тижня є четвер, який в Україні називали Чистим, Світлим, Великим, Страсним або Живним. На Галичині переважала назва Чистий четвер. З удосвіта, до схід сонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір’ї, прибрали в хатах. У саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур’янів та сухе гілляччя і підпалював – "щоб очистити землю від морозу, зими, смерти та всякої нечисти".

Також до сходу сонця, стригли однорічних лошаків-стригунів, або овець. Шерсть випарювали, висушували, вичісували й до сходу сонця виплітали "очкур" (шнурок) для підтримування "ногавиць" (штанів). Він вважався дуже лікувальним. Коли болить голова – носили на шиї, жінки – на голому тілі як пояс. Вважалось, що коли пастух на ньому зав'яже ґудз, то корови триматимуться купи.

В Чистий четвер підстригали дітей – "щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла". А ввечері прали білизну з попелом, той попіл зберігали протягом року як засіб від лишаю. Господині готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку солі, загортали її в ганчірку і клали на піч. Коли ганчірка обгоряла, сіль збирали та зберігали до Великодня. Вранці на Великдень після церкви господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покуті під образами. Цю сіль також тримали удома протягом року і давали худобі при шлункових недугах.

"Зараз вже так не роблять, але в давнину люди вірили, що такі речі дуже допомагають під час болячок, лікувалися люди переважно народними методами", - зауважує Петро Сов'як.

Господарі у Чистий четвер кололи кабанів, вудили (коптили) шинку й ковбаси. Заможні господарі, крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим звичаєм, разом з паскою в церкві святили й печене порося зі шматком хрону в зубах.

У надвечір’я Чистого четверга у храмах служили Святу Літургію (по народному "Страсті"), під час якої читають 12 уривків із Євангелія про Страсті Христові. Під час служби люди намагалися дотримуватися тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися Євангелії, чути не було. Стоячи в церкві під час читання Євангелії, не можна було куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло".

Повертаючись із церкви, намагалися донести додому "страсну" свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора. Зараз їх уже не роблять. А колись полум’ям страсної свічки випалювали, або викопчували сажею хрест у хаті на сволоці – "щоб лиха нечисть хату минала". Цей хрест залишався на сволоці до "Оддання Великодня" (до середи шостого тижня після Великодня – Преполовення). Хворі на пропасницю шкребли сажу із "страсного хреста", розводили у свяченій воді й пили це як ліки.

Часто люди у Чистий четвер давали собі обітницю від хвороб – нічого не їсти аж до Великодня, а дехто навіть старався не пити й води.

"Коли люди виходили з церкви, вірили, що після них ніби заходять мерці й відправляють свою відправу. Не дай Бог, аби хто залишився в церкві", – каже Петро Сов'як.

"До нашого часу збереглася традиція у четвер пекти паски. Випікання пасок – це утаємничене дійство, яке відбувалося без чоловіків, – каже культуролог. – Господиня вмивалася, одягала усе чисте, бо вважалось, що від її роботи залежали гаразд і достаток у сім'ї та навіть здоров'я. І не дай Боже, щоб хто зайшов, або зробив протяг чи стукнув чимось. Ґаздиня закривалася в хаті й пекла паски так, щоб ніхто їй не заважав", – каже Петро Сов'як.

Щоб паски були жовтенькі, молоко наперед настоювали на квітах жовцю, "юрника" (жовте латаття). А щоб паски були рум'яні, їх пригнічували: у піч кидали жмут соломи й обов'язково прутик "шутки". Яйця до паски не били, а видували: робили з обох гострих кінців дірки й через одну дули, аби з іншої витік білок і жовток. Потім шкаралупу вішали на садовину (яблуні, груші), щоби вони добре родили. Також їх запихали на часник, щоб виростав великим.

Паскевник дерев’янийФото: dimfranka.lviv.uaАвтор: Богдана Мелих, наукова працівниція музею "Дім Франка", Львів

Паски пекли завжди з білої пшеничної муки й тільки на Великдень. Виробляючи їх, клали тісто у високі форми та ставили у тепле місце, щоб воно виросло. Спечену паску, поки вона не посвячена, їсти не дозволялося – це був гріх. Навіть господині, коли вона витягне з печі паски, не можна було розламувати жодної, щоб скуштувати.

Перед тим, як поставити паску у піч, зверху викладали хрест із тіста й інші орнаменти: пташки-зозульки, коси, колоски, безкінечники тощо. Прикрашання пасок багато в чому перегукується з декоруванням писанок. В Україні не було заведено поливати паски білою цукровою поливою, на відміну від російських "кулічєй".

Жінки пекли не тільки паски, а й "бабки" та "перепічки". Перепічка – дуже великий хліб, який у провідну неділю кладуть на гріб і відправляють парастас, каже культуролог.
 

Глиняна форма для випікання бабки. Вигляд зверхуФото: dimfranka.lviv.uaАвтор: Богдана Мелих, наукова працівниція музею "Дім Франка", Львів

"У нас жінки ще пекли "бабу" – це не паска, а зовсім інший хліб. І вірили, якщо "баба" впаде (тобто, верхівка під час випікання впаде), отже щось лихе є удома. Або як деколи паска "вибігає": виростає з великим горбом, що її доводиться витягувати з великим зусиллям, навіть частину печі розбирати – то це віщувало недобрий знак і погану ворожбу цілій сім'ї", – додає Петро Сов'як.

П'ятниця та субота вважаються найсуворішими днями посту – у церквах виставляли плащаниці, бо Ісус вже помер на хресті

Великодня п'ятниця – найсуворіший піст, в цей день дівчата та жінки на знак великої жалоби розпускають волосся. У Страсну п’ятницю люди нічого не їли до виносу плащаниці. На Галичині в цей день замовкали церковні дзвони. У дзвіниці до бантини чіпляли грубу дерев’яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев’яними молотками “виклепував” по ній, сповіщаючи людей про Літургію. Під час виносу плащаниці діти також вистукували спеціальними ручними калатальцями.

Повернувшись із церкви, родина сідала обідати. Обід обов'язково – пісний, навіть риби їсти в Великодню п'ятницю не можна було. Також заборонялося шити чи прясти, великим гріхом було рубати дрова або щось тесати сокирою. Дозволялося лише пекти паски та садити капусту – “щоб капуста була здорова, як паска”.

У Великодню суботу працювати вже можна було. Переважно в цей день люди теж пекли паски й робили писанки та крашанки. За народними віруваннями, яйця готують в суботу, тому що пофарбовані в п’ятницю, швидко псуються, а зроблені в суботу зберігаються протягом усіх свят. Здебільшого яйця фарбували у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Малювали яєць тринадцять – як дванадцять апостолів та Ісус Христос. Найбільше готували червоних крашанок, бо червоний колір символізував кров Господню. Не робили чорних, бо вони б нагадували про кров "лукавого". Перше фарбоване яйце зберігали, і за потреби підкурювали ним хворого на пропасницю.

Великдень відбувався урочисто. Вранці жінки йшли святити великодні кошики, які прикрашали барвінком та накривали вишитими рушниками. Чоловіки йшли окремо та несли на плечах у червоних хустинах "перепічки". У деяких церквах освячення кошиків відбувалося у суботу ввечері. У великодній кошик клали: сирну плесканку, шмат масла, сіль, хрін, часник, кільце ковбаси, шинку, варені яйця, крашанки, писанки. Пасічники також ставили мед. Також святили мак-хруставець (дикий мак), змішаний із сіллю. Цю суміш використовували, якщо комусь у сні докучає небіжчик (мрець). Щоб позбутися жахливих снів, тим маком три рази обсівали хату за сонцем, починаючи зі сходу, сипали на поріг.

"Усі члени церковного братства (у Лішні було два: старше і молодше) у церкві стояли із засвіченими свічками. Без свічок тільки найбідніші, але таких було дуже мало. У Лішні навіть деякі жінки були членкинями братства", – розповідає уродженець села Лішня, культуролог Петро Сов'як.

Коли в церкві заспівали "Христос воскрес!", то парубки під церквою стріляли із салютівок чи самопалів. Після виходу із церкви дівчата з хлопцями обмінювалися писанками й цілувалися. Коли хлопець подобався, то дівчина йому дарувала писанку. Часто хлопці виривали їх з рук. Кожна дівчина мала хустину, яка відповідала її вмінням і господарському стану. Парубки намагалися її відібрати, оглянути, оцінити, порівняти з іншими. Це був натяк на залицяння. Якщо дівчина хустину віддавала, то давала на це згоду.

Додому із церкви повертаються якнайшвидше. Хто першим прийде, той буде головувати в хаті. Деякі навіть бігли. Казали, що як швидко жінка йде, так швидко ростиме в полі жито. Дівчата також поспішали – чим швидше вона потрапить до хати, тим швидше вийде заміж. У хаті, поклавши кошик на стіл, ґаздиня кропила свяченою водою кути та окремою пасочкою гладила корову. Ту паску потім давала тварині з'їсти. Після цього господиня накривала стіл. Всі молилися, господар брав одне яйце, яке ділив на стільки частин, скільки було присутніх.

Після святкового сніданку дрібки зі столу висипали на грядку. Вважали, що на тому місці обов'язково виросте рослина "маруна". Подекуди рештки їжі давали худобі. Також брали трохи свяченого масла, намащували ним кусок паски та кидали на стріху. Вважали, що на покрівлі виросте "розхідник". Обидві рослини вважалися дуже корисними у лікуванні людей та тварин. Освячене масло ще перетоплювали й використовували як ліки: під час болю мастили черево, голову, закапували вуха. Великодній "проскур" (пісну паску) давали з'їсти ялівці перед отеленням. Коли корова дістала затвердіння дійок, то її обкурювали дрібками паски, які священник давав під час мирування, та кількома "гусятами" (котиками від вербової гілки).

"Лупину від свячених яєць кидали у потічок і вода мала занести її до рахманів, які живуть під землею. Ці рахмани святкують свій рахманський Великдень. Коли вони виберуться з-під землі на світ Божий, тоді на світі запанує спокій, два Великодні об'єднаються і запанує один закон. Також лупину зберігають у хаті й використовують під час негоди та сильної громовиці. Тоді її кидають навхрест на хату", – говорить Петро Сов'як.

Після вечірньої служби на майдані навколо церкви починаються гаївки. Від Великодня до Провідної неділі триває світлий тиждень. На понеділок, а подекуди на вівторок (як-от у Лішні, за словами Петра Сов'яка) припадає обливаний день. Біля церкви в усі дні є гаївки. У Провідну неділю відвідують на цвинтарі померлих, на могили виставляють "перепічки".

Слідкуйте за нами в Telegram!

Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!

 

Чи скасують комендантську годину на Великдень та як відбуватиметься богослужіння у Дрогобичі

Як святкують Різдво у Дрогобичі, Гуляйполі, Харкові і Чернігові: традиції з різних куточків України