Середньовічний Дрогобич мав класичний комплекс оборонних споруд: вал, костел-фортецю, вежі та рів. Захищали підступи до міста і природні перешкоди — два водотоки, які розміщувалися на трьох з чотирьох можливих напрямків підступу до міського валу:
- Серет (Побук) з півдня;
- його безіменна притока зі сходу й частково з півночі.
Так склалося, що дослідження водойм нашого міста — доволі непопулярна річ, очевидно через відверту нішевість. Якщо за останні роки вдалося привернути увагу громадськості до річки Серет (Побук), то говорити про дослідження її численних приток не доводиться.
Саме із зацікавленості Серетом (Побуком) і почалося моє особисте дослідження історії нашого міста.
Проте зараз хочу розповісти про безіменну притоку Серета (Побука), що протікала зі сходу за 100 метрів від міського валу. Сьогодні ми часто гуляємо над нею — це двори між вулицями Івана Франка та Лесі Українки, площа Тараса Шевченка, вулиці Шолом-Алейхема та Бруно Шульца. Ця притока не має офіційного гідроніма, хоча мені імпонує назва «Забрамна» від словосполучення «за брамою».
Почну з опису її течії. Як свідчать Військова карта Габсбурзької імперії 1869–1887 років (1:25000) і Карта Галичини та Буковини 1861–1864 років (їх можна знайти на сайті https://maps.arcanum.com), струмок витікав з великого яру поблизу сучасного Народного дому. Підозрюю, що різкий перепад висот у тому районі є його залишками.
Карта за 1861-1864 роки
Далі струмок тік з півночі на південь, розрізаючи ділянки в кварталах між сучасними вулицями Івана Франка та Лесі Українки, на сучасній площі Тараса Шевченка, а також кілька кварталів між вулицею Шолом-Алейхема та Лесі Українки, щоб згодом рівно з вулицею Бруно Шульца, повторюючи її вигин, впасти у Серет (Побук).
Щодо рівня води у цьому струмку в ХІХ столітті, то на це важко відповісти. Проте кадастрова карта міста за 1853 рік показала частину струмка (від сучасної вулиці Миколи Лисенка до впадіння у річку) рівноширокою з руслом Серету. Це може свідчити про повноводність притоки.
Кадастрова картка 1853 року
На кадастровій карті міста за 1853 рік зобразили чотири мости через струмок: на сучасних вулицях Миколи Лисенка та Івана Мазепи, а також два на теперішній площі Тараса Шевченка. Проте на Військовій карті Габсбурзької імперії 1869–1887 років (1:25000) намалювали тільки один міст на сучасній вулиці Івана Мазепи.
Відрізок карти за 1869-1887 роки
Коли ж цю притоку уклали в колектор і, по суті, пустили під землю — достеменно невідомо. Цього точно не зробили до 1894 року, адже на австрійській карті Дрогобича (масштабу 1:75000), опублікованій у 1913 році та складеній за даними 1894 року, річка тече відкрито на всій своїй ділянці.
Відрізок карти за 1894 рік
Певним натяком на спорудження колектора може слугувати польський план міста за 1934 рік: там течію притоки від витоку до вулиці Івана Мазепи позначили штрихпунктиром. Тому можна зробити висновок, що період спорудження колектора під річку тривав з кінця XIX століття до 1934 року. Підтверджує це й те, що саме на колишньому руслі струмка знаходилася Синагога Осе Хесед, яку збудували у 1909 році.
План міста за 1934 рік
Колектор продовжили від вулиці Івана Мазепи по руслу струмка в 1970–1980-х роках. Поверх нього проклали дорогу. Саме тоді будували новий багатоквартирний будинок за адресою: вулиця Івана Мазепи, 22/1. У цей же період зародилася вулиця Бруно Шульца, а тоді — Дарвіна.
Спорудження будинку на вулиці Івана Мазепи
Як свідчить туристична карта міста за 1994 рік, колектор далі не продовжували.
Туристична карта центру Дрогобича за 1994 рік
Через брак матеріалів боюся припустити точний рік повного закриття колектором струмка, тож хай це питання буде відкритим. Хоча, якщо вірити супутниковим знімкам на Google Earth, можна сказати, що це сталося щонайменше до 2006 року.
Фідик Юрій, автор Telegram-каналу 39/59 Дрогобич
