Викликати телефоном, замовити онлайн чи в застосунку — зараз скористатися послугами таксі дуже легко. Але так було не завжди. Редакція Дрогобич.City зібрала інформацію та свідчення очевидців, щоб дізнатися, як протягом останніх ста років працювало таксі у місті, хто користувався ним і які історії траплялися.
Хто повідомляє: дрогобичани Емілія та Володимир у коментарі Дрогобич.City, стаття Олега Стецюка на 03244.com.ua
Візник мав знати місто “на зубок”
Перші автомобілі з’явилися у Дрогобичі на початку 20-го століття. Це була розкіш, тому їх було мало і вони не використовувалися для таксі. Натомість перевозили пасажирів кінські дрожки. Їх можна вважати прототипом сучасного таксі, тільки без двигуна, а зі справжньою “кінською силою”. В той час вимоги до візників і транспорту були доволі строгими:
-
візник мав мати свідоцтво, що працював з конями не менше шести місяців;
-
на дрожці з обох боків обов’язково ставили ліхтарі;
-
усі дрожки були чорного кольору та мали номер, написаний червоною фарбою;
-
на видному місці візник мав тримати один екземпляр правил, тарифи, а також план міста та опис вулиць.
Цікаво, що коней потрібно було регулярно показувати ветеринару, щоб отримати спеціальний дозвіл-посвідку. Сам візник мав бути повнолітнім (мати не менше 18 років) і знати місто “на зубок”.
Drozhka — кінний транспорт на вулицях Дрогобича, осінь, 1934 рік. Фото американки Луїзи Арнер Бойд
Очікуючи клієнтів, візникові не можна було сідати на пасажирське місце, а тим більше — грати у карти з колегами. І головне — між візниками існувала черга. З цим було строго.
“За своє життя я лише раз проїхалася на таксі”
“У 50-60-х роках автомобілів таксі у Дрогобичі було небагато. Переважно це були Волги”, — розповідає 92-річна дрогобичанка пані Емілія.
У той час таксі були дуже помітними на міських вулицях, бо транспорту не було багато: найчастіше їздили робочі вантажівки, а от легковиків було значно менше. Авто таксі мали “шашечки” та переважно були світлого кольору, тому їх не плутали зі звичними автівками.
Таксі у Дрогобичі, 1960-ті Фото: Шанувальники дрогобицьких старожитностей
Як стверджує пані Емілія, звичайні дрогобичани доволі рідко користувалися послугами таксі: “За своє життя я лише один раз проїхалася на таксі”. У 50-60-х вона працювала секретаркою на одному з підприємств. Одного разу разом із своїм керівником зустрічала “партійне” начальство з іншого міста. Саме тоді їй довелося пів дня їздити з ними на таксі: “І, звісно, багато хто поспішив “замельдувати” чоловікові. Тоді жінки з чужими чоловіками в таксі — то був сором. Та й взагалі прості дрогобичани майже не користувалися їхніми послугами”.
Тодішніх цін за таксі, на жаль, пані Емілія не знає, але розповідає, що дорого. Тому їздили або начальники, або ті, хто мав великі доходи.
Додатковий підробіток у 90-ті
Коли закінчилися “радянські часи”, ситуація з таксі суттєво змінилася. Користуватися такими послугами могли не лише начальники чи багаті дрогобичани. В другій половині 90-х у Дрогобичі з’явилися дві служби таксі: 058 та 052. Перша була популярнішою: тут була більша кількість авто, серед яких і вищого класу. Нерідко клієнти просили щось престижне, щоб вразити своїх партнерів по бізнесу, дівчину чи начальство. В 058 досить серйозно ставилися до сервісу: клієнти могли пожалітися диспетчеру на водія, а власники реагували на скарги.
“У мене була робота, але у кінці 90-х дочка стала студенткою у Львові, і хоч-не-хоч на це потрібні були якісь гроші. Мав машину, тож вирішив спробувати підробляти у таксі”, — розповідає пан Володимир. За його словами, хоч у таксисти тоді брали майже всіх, все ж вирішив підстрахуватися та знайшов “знайомство”, щоб за нього замовили слово перед власником. Так і почав працювати.
Рація, касетон і таксі за 5 гривень
Пан Володимир розповів, як тоді працювало таксі: “Найперше таксисту треба було купити рацію за свої кошти. Я за нею їздив аж до Львова. А потім — звернутися у ДАІ, щоб її зареєстрували. Водії переважно працювали офіційно, хоча було всяке”. Крім того треба було мати касетон — конструкцію, яку прикручували зверху на авто. На ній був номер, за яким клієнти дзвонити до диспетчера — така собі додаткова реклама. Касетон треба було замовити самому водієві. В темну пору року він світився, тому клієнти навіть ввечері чи вночі могли зрозуміти, що це авто таксі.
Авто пана Володимира з касетоном (1999 рік) (у авто — дочка)
“Працювало таксі наступним чином: клієнт дзвонив диспетчеру, а вона (тоді це були лише жінки) по рації передавала нам, водіям, інформацію. Хто був близько до цієї адреси, той переважно і брав замовлення, — пояснює пан Володимир і додає: — У Дрогобичі служба таксі мала кілька точок: біля залізничного вокзалу, на Самбірській, на Пилипа Орлика (біля дитячої поліклініки), біля універмагу на Грушевського, в центрі (де зараз магазин “24/7”)”.
Колишній таксист запевняє, що тоді все було досить строго. Працювати треба було 24 години: від 8 ранку до 8 ранку наступного дня, а у святкові дні, коли замовлень багато, викликали авто з іншої зміни. Після закінчення зміни всі приїжджали до офісу та “здавали касу”: таксі тоді коштувало 5 гривень, то 2 потрібно було здати, а 3 залишали собі.
Існувало правило — якщо клієнт знайшовся не через службу таксі, то водій міг залишити гроші собі.
У люті морози могли підібрати безхатька і відвезти до лікарні
Серед клієнтів дрогобицького таксі 90-х були щедрі, які могли заплатити за весь день і “кататися” у перукарню, в бар чи в гості. Були й такі, хто проїхався і не платив. “Одного разу я віз двох чоловіків. Коли ми прибули за адресою, вони вийшли і не заплатили. Коли ж я звернув їм на це увагу, то пригрозили забрати авто. Довелося втікати. Добре, що в такому випадку власники служби таксі, в якій я працював, були досить лояльні до водіїв — достатньо було просто сповістити, що не заплатити, і за такі виклики кошти в касу не треба було здавати”, — розповідає пан Володимир.
Зараз він має своє авто, тому рідко користується таксі. Коли ж випадає нагода, то завжди порівнює тодішній сервіс із теперішнім. Каже, що зараз дуже комфортні авто, чемні водії, добре знають місто, бо мають навігатори. Проте іноді йому бракує атмосфери кінця 90-х, коли вони, таксисти, у люті морози могли підібрати безхатька і відвезти грітися до лікарні чи ж попросити диспетчера викликати швидку за потреби. Та й тодішня державтоінспекція, за його словами, з поваги не штрафувала таксистів, якщо вони чекали клієнтів “під знаком”.
Будьте з Дрогобич.Сity у соцмережах:
💙 Telegram — ще більше новин;
💛 Facebook — креативи та обговорення;
❤️ Instagram — відео та цитати.
