Традиція відзначати Гелловін активно шириться планетою. Україна не є винятком. Свято тягнеться з язичницьких часів. Вважають, що у ніч з 31 жовтня на 1 листопада відкриваються ворота між мертвим і живим світом.
У багатьох Гелловін асоціюється з переодяганням у якихось надприродних істот і проханням про “цукерки або смерть”.
Редакція Дрогобич.City вирішила розібратися: чи є українська альтернатива Гелловіну? Чи можемо ми додати або, навіть, замінити своїми містичними персонажами тих, які до нас прийшли із Заходу? У які надприродні явища вірили та як поминали померлих наші предки тут, на Бойківщині?
Хто повідомляє: етнографічні дослідження Бойківщини
Упирі, мавки, босуркані: у яких містичних істот вірили
Попри щонедільне відвідування церкви та відзначення християнських свят, українці вірили в існування духів, чарівників і всяку нечисть.
Наприклад, для бойків ХІХ століття була звична віра у годованця, хованця, діда. Це був домашній дух, дух-збагачувач, частіше всього дух предка-покровителя. Він допомагав вести господарство. Його уявляли у вигляді змії, ласки, домовика, чорта.
Вірили тут і в упирів — покійників, які виходили з могил. Вони заподіювали шкоду вночі, мали дві душі. Іван Франко описав випадок, коли у 30-х років ХІХ століття в Нагуєвичах шукали упирів серед людей. Вірили, що саме вони винні в епідемії холери. Тоді перевіряли упирів, протягуючи їх крізь вогонь.
Орендар Зельман Вольфович, якого вважали упирем
Бойки вірили і в існування мавок, потерчат. В їх уяві це були душі померлих дітей (недоношених, мертвонароджених).
Лісові мавки
Вовкун, вовкулака був перевертнем. Проте, тут вірили, що він сам вирішує, коли йому перетворюватися на вовка.
Відьму бойки часто називали “босурканя”. Це була жінка, яка відбирає молоко у корів. Вона могла мати дві душі, хвіст і літати на Лису Гору. Відомі навіть факти спалення відьом у Нагуєвичах і Ясениці-Сільній.
Мешканці Українських Карпат, і бойки зокрема, були переконані, що нечиста сила може підмінити дітей, особливо нехрещених. Таких називали “одмінки, обмінки, відміни”.
Людей, які своїми вміннями відрізнялися від інших, обов’язково наділяли надприродною силою і називали “непрості, знаючі”. Саме до них відносили чарівників, знахарів, ворожбитів. Наприклад, байла — це була ворожка, яка лікує, передбачає майбутнє. А хмарник, громовик — той, хто розганяє хмари.
Мертва вода, монети, щоб заплатити за гріхи: поховальні традиції Бойківщини
Раніше вірили, що до мерця не можна приступати протягом двох годин з моменту його смерті. Все для того, щоб душа могла вийти.
Якщо людина довго не могла померти, мучилася, то відкривали двері, вікна, розбирали дах, щоб душа вилетіла. Вірили, що так важко прощаються з цим світом “непрості”.
На очі покійнику ставили монети: щоб вони не відкрилися і щоб можна було на “тому” світі заплатити за гріхи.
Вірили, що вода, якою омивали покійника, мертва. Тому її виливали там, де не ходять люди і тварини.
Неймовірну силу надавали шнурку, яким перев’язували ноги померлого. Якщо його забирав родич, то це приносило добро і щастя. Шнурок використовували навіть для любовної магії. Тому були випадки, коли родичі билися за нього.
Шнурок не мав потрапити у злі руки, бо був дуже потужним у чорній магії.
Для поховання ретельно підбирали одяг. Він мав бути найкращим. Колись для цього брали навіть весільний стрій покійника.
У деяких селах Дрогобиччини мертвих одягали у світлу одіж. Чоловіків хоронили без головного убора, але ставили його у труну.
Після похорону на покутті хати чи на вікні залишали воду з хлібом на дев’ять днів. Вірили, що душа покійного в цей час ще не відійшла і йому треба чимось підживитися.
Труну виготовляли чужі люди. За це не годилося брати гроші. Після поховання з кладовища йшли, не обертаючись.
Будьте з Дрогобич.Сity у соцмережах:
💙 Telegram — ще більше новин;
💛 Facebook — креативи та обговорення;
❤️ Instagram — відео та цитати.
