Унікальність майстрині Оксани Сокол у тому, що вона створює чимало колекцій одягу з вибійкою. Це забута техніка нанесення фарби на тканину за допомогою спеціальних різьблених дощок. Техніка — старіша за вишивку.
Процес вибійки як терапія
З вибійкою Оксана працює на природі — у майстерні в Східниці. Роботу починає з молитви, запалює ладан. Вибійкою декорує сукні, спідниці, хустини і, навіть, нашийні прикраси. Створення виробу займає три дні.
“Раніше доводилося працювати по двадцять годин на день. А нещодавно донька зацікавилася вибійкою. Допомагає досліджувати й відтворювати зібрану з різних куточків України”, — розповідає дизайнерка за чашкою какао, показуючи фотографії своїх робіт на телефоні.
Робота учасниці майстер-класу з вибійки, який є своєрідною терапією
Оксана активно популяризує вибійку і запевняє, що вона — як терапія. Саме тому після повномасштабного вторгнення майстриня заснувала у Львові “Школу вибійки”: “Після 24 лютого 2022 року більшість українців звертаються до вибійки, бо це терапевтичне мистецтво, — акцентує майстриня. — Здебільшого заняття відвідують дружини загиблих воїнів та внутрішньо переміщені жінки. Під час процесу вони відразу переключаються на позитив”.
Рукоділля освоювала самотужки, а вишивати навчилася у Мирослави Кот
Дизайнерка і майстриня Оксана Сокол народилася у Підбужі, що поблизу Східниці, але росла у Дрогобичі. Батьки з дитинства прищеплювали любов до традиційного одягу та інтерес до творчості. Жінка самотужки, з допомогою книг, освоювала малювання та різні техніки рукоділля (в'язання, гачкування, бісероплетіння тощо). Вишивальництво перейняла від дрогобицької майстрині Мирослави Кот.
Дизайнерський одяг Оксани Сокол, декорований вибійкою
Навчалася Оксана у дрогобицькому ліцеї №3 імені В'ячеслава Чорновола. Там педагоги багато уваги приділяли творчому розвитку учнів. Знайти свій шлях допомогла й мама майстрині. Вона навчила Оксану кроїти і ділилася технічними знаннями, які необхідні для пошиття одягу.
Колекція дитячого одягу з вибійкою у Відні — це старт
У Львівській національній академії мистецтв майстриня вивчала сакральне мистецтво. Зауважує, що саме це дало поштовх глибше досліджувати техніку вибійки. На парах чимало дізналася про породи дерев, як із ними працювати. Тоді ж зацікавилася реставрацією, зокрема, одягу та прикрас із бісеру.
У 2014 році Оксана Сокол заснувала у Львові центр “Традиція”, що слугує творчою майстернею для проведення різноманітних майстер-класів. Зокрема, вишивки, хусткування, пошиття одягу.
У цей час часто відвідувала національний музей імені Андрея Шептицького, захоплювалася колекціями його фондів. А у 2015 році побачила там анонс майстер-класу з вибійки й вирішила відвідати.
“Сам процес неабияк зацікавив, хоч ми й вибивали звичайними акриловими фарбами, — пригадує жінка. — Тоді я вперше спробувала вибійку й зрозуміла, що хочу цим займатися надалі”.
Того ж року, активно досліджуючи цю техніку, Оксана створила колекцію дитячого одягу, декоровану вибійкою. Презентувала її у Відні на Дні української культури. При створенні колекції використовувала тканинні фарби й звичайні штампи, які вирізьбив знайомий. Зауважує, що це був своєрідний пробний етап.
Ткацькі посиденьки
У 2018 році Оксана долучилася до ткацьких посиденьок у Карпатах разом із іншими майстриням. Саме там вона вперше спробувала вибивати орнамент олійними фарбами.
“Було багато практичних спроб, але в пригоді стали знання з сакрального мистецтва, — розповідає майстриня. — Олійна фарба краще проникає в тканину. Звісно, цей процес займає більше часу, але наші предки так і працювали”.
Вибиває на своїх роботах папороть, бо вона символізує захист
Вивчаючи вибійку, Оксана Сокол з'ясувала, що цей вид мистецтва існував задовго до вишивки. Був розвинений і на Полтавщині, і на Чернігівщині. Завдяки талановитим різьбярам, був дуже поширеним на заході України.
Процес створення вибійки наступний: за допомогою різьблених дощок на орнамент наноситься фарба й вибивається на тканині. Оксана пояснює, що раніше робили навпаки: фарби наносили на дошки й зверху вкривали полотном.
Учасниця "Школи вибійки"
“Інформацію про автентичні штампи шукала у наукових фондах музеїв і бібліотек. Зокрема, музею “Дрогобиччина”. Досліджувала й праці Івана Франка, — коментує жінка. — А надавав мені інструмент приятель Олександр, у якого якраз є давній родинний інструмент для цієї справи”.
Досліджуючи експонати музею “Дрогобиччина”, справжнім відкриттям для Оксани стало те, що на теренах Бойківщини у вибійці переважали рослинні орнаменти — дуже часто папороть. Хоча вишивка тут із геометричними орнаментами. Папороть полюбляє вибивати на своїх роботах й майстриня. Каже, що вона символізує захист.
Сукня з орнаментом папороті
“Штампи роблю самотужки, для цього підходить деревина дуба, липи та груші. Спершу віддаю майстрам на вирізання, а затим потрібні деталі доробляю різцями”, — зізнається Оксана.
“Пишаюся молоддю, яка цікавиться своєю культурою”
На завершення майстриня додає, що зараз українці стали цінувати своє, те, що було закладено ще в коренях, і відновлювати традиції. Таким чином усвідомлюють свою ідентичність.
Будьте з Дрогобич.Сity у соцмережах:
💙 Telegram — ще більше новин;
💛 Facebook — креативи та обговорення;
❤️ Instagram — відео та цитати.
