Журналісти Дрогобич.City разом із військовим Богданом Білінським, який проходить реабілітацію у Львові, дослідили дрогобицькі лікарні на доступність для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. Для цього ми обстежили Дрогобицьку міську лікарню №1, її реабілітаційне відділення та поліклініку на безбар'єрність. Бойовий медик робив зауваження та давав рекомендації що і як слід покращити.
Богдан Білінський — бойовий медик, пішов служити у лави ЗСУ з 2023 року. Він неодноразово рятував військових на нульових позиціях та сам отримав поранення, внаслідок чого втратив ліву руку. Як ніхто інший знає все про реабілітацію та про стани, у яких опиняються поранені. Тож він допоміг оглянути місто з практичного погляду та дав конкретні поради.
Бойовий медик Богдан Білінський
Дрогобицька поліклініка
У попередньому матеріалі ми з бойовим медиком Богданом Білінським обстежили центр Дрогобича: Управління соціального захисту населення (УСЗН), Дрогобицьку міську раду та "Дія.Центр". Цього разу опишемо наші враження від інших об'єктів. Зокрема, коли ми проходили повз поліклініку, що знаходиться по вулиці Пилипа Орлика, звернули увагу на встановлений пандус.
Разом із Богданом Білінським ми підійшли ближче і стали оглядати похилу площину. Пандус виявився металевим і щільним. Однак чоловік відзначив доцільність гумових накладок, що дозволяють заїхати без додаткових зусиль.
“Що ж, поручні на пандусі є з двох сторін, але лівий не до кінця облаштований. Тобто там все одно треба торкатися стіни. Та й загалом поручні повинні бути подовженими”, — розповідає Богдан.
Лівий поручень не до кінця облаштований
Крім цього тут нас спантеличила ринва для води, яка є виведена просто на пандус. А ще більше — сходи лікарні.
Гумові накладки на пандусі доцільні, а ось ринва спантеличує
“Поручні на сходах відсутні. Та й плитка вже починає тріскати і випадати. Сходи довіри не викликають, я би навіть здоровим на них не ступав”, — каже чоловік і знизує плечима.
Контрастне маркування на сходах присутнє, але немає тактильного. А кнопку виклику персоналу ми взагалі не знайшли.
Сходи поліклініки довіри не викликають
Дрогобицька міська лікарня №1
Щоб потрапити до Дрогобицької міської лікарні №1, нам з бойовим медиком довелося чекати на автобус з 15 хвилин під сонцем в обідню пору. Громадська зупинка біля автостанції не є облаштована стінами і дашком, які б захистили від негоди та палючого сонця. Онлайн-табло з рухом автобусів не працює та навіть звичайне табло відсутнє. Був лишень знак, які автобуси тут зупиняються.
Тому ми разом із військовим вирішили, що таки швидше дійдемо пішки, аніж будемо чекати на громадський транспорт. Це рішення було вдалим, бо табло громадської зупинки біля лікарні повідомляло, що на час воєнного стану автобус курсує раз на годину.
Дрогобицька міська лікарня №1
Зайшовши на територію лікарні, швидко розчарувалися. Бо навіть у такому місці виявили бордюри при перетині пішохідних шляхів із проходом.
“Ну хіба на території лікарні не можна це прибрати? Чому не полегшити пересування пацієнта?” — прокоментував цей момент Богдан і рушив далі, переступаючи бордюр.
На території лікарні є бордюри при перетині пішохідних шляхів із проходом
У парковій зоні біля лікарні ми нарахували 6 лавок. Більшість із них були зайняті, а ще чимало пацієнтів прогулювалися доріжками.
“Те, що тут є паркова зона, уже добре. А лавок потрібно більше”, — зауважує чоловік.
До вхідних дверей лікарні встановлений плавний пандус із поручнями з двох сторін. Утім, на сходах відсутнє контрастне та тактильне покриття.
Пандус до дверей лікарні плавний
Піднявшись сходами, ми з Богданом взялися шукати кнопку виклику персону. Сама табличка є, а кнопки не виявилося. Задля певності бойовий медик легко постукав кулаком по табличці. Натяку на кнопку не було.
Кнопка виклику персоналуу відсутня
“Дотягувач на вхідних дверях несильний і це супер”, — наголосив Богдан, коли зайшли всередину.
На території лікарні лавок треба більше
Трохи довелося пошукати вбиральню, адже відповідних вказівок у коридорі не було. У вбиральні ж біля туалету були поручні з двох сторін, однак обмежувач біля раковини відсутній. Тримача для туалетного паперу також не знайшли, як і самого паперу. Але Богдан відзначає, що пороги у вбиральні лікарні відсутні, тож і на тому добре.
Вбиральня у лікарні
Тоді ж чимало часу зайняли пошуки ліфта. Споруду таки знайшли, але викликати кабіну самотужки не змогли.
“Ліфтом можна скористатися або по картці, або у супроводі медичного працівника, який має код доступу”, — припустив бойовий медик після трьох марних спроб викликати пристрій.
Тоді ми вийшли з лікарні та сіли на одну з лавок у парковій зоні, щоб перепочити.
Реабілітаційне відділення Дрогобицької міської лікарні №1
Поки ми йдемо до наступної локації, запитую у бойового медика про люки на тротуарі — чи завдають вони незручності людям, які користуються кріслом колісним. Богдан розповідає, чому краще послуговуватися європейськими люками.
“У них завжди є по два люки: основний і захисний. Захисний зрівнюється з тротуарною плиткою, він не виступає, є рівно з бруківкою. По ньому запросто можна проїхатися. Тож європейські люки набагато зручніші, ніж звичайні”, — пояснює бойовий медик.
Європейські люки
За деякий час ми проходимо повз відвід для води, що також стає темою для обговорення.
“Відводи для води на тротуарі не заважають пересуватися людям з інвалідністю, що користуються кріслами колісними. Відвід набагато легше переїхати, аніж одну розроблену бруківку”, — роз'яснює Богдан.
Відвід для води не є перешкодою для людей на кріслах колісних
І коли ми вже дійшли до реабілітаційного відділення Дрогобицької міської лікарні №1, вхід до закладу дещо ошелешив чоловіка.
“Бруківку треба перестелити — це 100%. Вона і пошкоджена, і десь присіла тощо. Це завдає значних незручностей для пересування як і людям на кріслах колісних, так і маломобільним групам населення”, — каже чоловік і ми заходимо на територію відділення.
Вхід до відділення потрібно перестелити
Богдан відразу відзначає, що заїзд легкий та опущений, але через погану поверхню це все одно приносить дискомфорт для пересування.
“Те, що на бруківку наклали асфальт, погано. Ось асфальт зійшов, а бруківка лишилася ще знизу. Тут і з'їхати погано, і їздити по ній теж. Тож це зовсім недоречно”, — наголошує Богдан.
Поєднання бруківки та асфальту недоречне
Пандус до реабілітаційного відділення є довгим і металевим, а поручні розташовані з двох сторін.
“Пандус достатньо маневровий та плавний, ним легко підійнятися”, — каже чоловік, розглядаючи похилу площину.
Пандус облаштований добре
І тут нашу увагу привернули сходи до реабілітаційного відділення. Ба більше, вони вжахнули не лише бойового медика, а й журналістів.
“Сходи переробити, бо страшні. Вони ж розлазяться, розпадаються на очах, — повідомляє Богдан. — Поручні є тільки з одної сторони, тому дуже важко підійматися людині, яка втратила кінцівку. Без сторонньої допомоги буде складно дати собі раду. Сходи точно переробити”.
Сходи до дверей потрібно переробити
Однак піднятися цими сходами нам таки довелося, щоб пошукати кнопку виклику персоналу. Напис про кнопку був, а самої кнопки не було. Лише за декілька хвилин помітили щось схоже на кнопку.
Кнопка виклику персоналу під знаком запитання
“Надпис знизу, а кнопка зверху. Напис на рівні живота, а кнопка мені по шию. І як людина на кріслі колісному має до неї дотягнутися? Повинно бути навпаки: кнопка знизу, а надпис над кнопкою. Тут очевидна проблема”, — акцентує Богдан.
Що ж, спускатися сходами було страшніше, аніж підійматися.
Висновки
Отож із трьох обстежених лікарень у Дрогобичі журналістами Дрогобич.City та бойовим медиком Богданом Білінським доопрацювання потребують:
-
сходи: поліклініка і реабілітаційне відділення;
-
бордюри при перетині пішохідних шляхів із проходом;
-
тактильне покриття: лікарня №1, дитяча лікарні й реабілітаційне відділення;
-
кнопка виклику персоналу: лікарня №1, поліклініка на П. Орлика і реабілітаційне відділення.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
