Якби можна було прочитати захопливу книгу про життя, то це була б моновистава Олександра Сердюка “Творив і буду творити добро”. Вона про життя: актора цієї вистави та кожного з глядачів. І, як не дивно, має лікувальний ефект. Бо ж тут можна посміятись, поплакати, поностальгувати.

Виставу Олександр Сердюк, актор, волонтер, гуморист востаннє показав у Дрогобичі 29 грудня у Молодіжному просторі. Перед цим він побував з нею за 9 років у різних містах України та у 2022 році вирушив у прощальний тур. Мета - зібрати кошти на допомогу ЗСУ.

9 років, 9 сцен моновистави, щось є особливе у цій циклічності. Як циклічність спогадів - адже саме вони здебільшого і є основою вистави. Спогади, як те, що становить нас сучасних та є частиною нашої історії та самих нас. У цих спогадах було все, що згадуємо собі ми, люди, яким за 30: й дитинство, й ігри просто неба, й будування халабуд, й перші дискотеки. Й перший зданий металобрухт, й перші музичні відкриття, й перші розчарування. Й, звісно, наші супергерої. При чому у кожного свій супергерой й він робить неймовірно-буденні речі: опікується онуками, тримає на собі все господарство, приносить ліки, коли у самого грошей немає.

Олександр Сердюк, виставаЛілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
Лілія Пузанова
"Робив і буду робити добро" Олександр СердюкЛілія Пузанова
Моновистава Олександра Сердюка "Робив і буду робити добро". Завершальна у Дрогобичі

І звісно, у “Творив та буду творити добро” є любов. Вона пронизує усі сцени від першої до останньої. Це любов до рідних, до музики, до свого життя, до друзів і звісно ж кохання. Якби актор своєю любов'ю міг би фізично укрити глядача, мов пледом, то кожен би сидів замотаний ним з голови до ніг. Певно тому вистава має свій терапевтичний ефект.

Олександр Сердюк говорить: “У Дрогобичі ми поховаємо виставу” й зазначає, що це місто настільки йому імпонує, що можливо, колись, тут житиме той самий дід Сердюк з його моновистави, чи трохи інший. Але якщо це було поховання, то воно було емоційно чудовим й наповненим і ніяк не сумним, попри те, що наприкінці в актора стояли сльози в очах.

Поховання вистави - також у перспективі спогад, який знаменуватиме певний цикл життя. Актора - як автора, глядачів, як свідків цієї розповіді. Цикл, який завершується, щоб дати дорогу новим подіям.

Слідкуйте за нами в Telegram!

Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися
Як живуть українці в Італії: Берлусконі у вушанці, заяви Папи Римського та шатро для переселенців