У 2020 році в Дрогобичі завершили ремонт двох громадських просторів – скверу біля костелу і площі біля пам’ятника Стефанику. Більшість містян сприймали це як велику перемогу – останній раз ремонтні роботи там проводились іще бозна-коли, не на моїй пам’яті принаймні. Відразу хочеться виділити хороше: дуже круто, що встановили нове освітлення, а особливо – декоративну підсвітку костелу. Однак на цьому радість, на жаль, закінчується.
Якісний громадський простір повинен бути місцем, яке стимулює соціальну взаємодію. У сучасному світі, де всі безперестанку кудись біжать і потерпають від самотності, головна ціль громадських просторів – зближувати людей. Цікавою паралеллю є звичайні столи, за якими відбуваються активності. На серйозних нарадах і у конференц-залах вони широкі і масштабні, аби підкреслити офіційність обстановки. За таких умов ви можете навести прямий контакт тільки з вашими сусідами.
У кав’ярнях же столики мають зворотну тенденцію – вони маленькі і компактні. Тоді ви можете говорити зі всіма, хто біля вас. Вам не потрібно перекрикувати ваших сусідів, аби перекинутися словом з людиною, яка сидить навпроти. Схожу концепцію зараз застосовують в урбаністиці: пустих площ намагаються уникати, бо вони відчужують.
Площа біля костелу Святого Варфоломея, Дрогобич
Площа біля пам'ятника Стефаника, Дрогобич
Які емоції він у вас викликає? Чи хочеться вам прийти сюди і попрацювати з ноутбуком? Чи виникає бажання у такому урбаністичному оточенні зупинитись, аби з кимось поговорити?
Так, навколо костелу прибрали старий асфальт і виклали дешевеньку бетонну плитку. Біля Стефаника зробили те саме – однак жодного перетворення простору не відбулося. Це як покласти нову підлогу у пустій кімнаті і на цьому закінчити ремонт.
Так робити не треба. Громадський простір повинен запрошувати людей прийти туди і провести там побільше часу. Дослідження, проведені в Копенгагені та Осло показали, що рівень активності на території, де обстановка сприяє тому, аби люди не просто проходили повз, більший у цілих 10 раз і це цілком природно.
За прикладами того, як могло би бути, не треба далеко ходити. Ось недавно реконструйована площа Двірцева у Львові.
Площа Двірцева, Львів
Зверніть увагу, як заповнюється простір і наскільки комфортнішим це робить перебування у цьому місці. Штучний струмок Дрогобич, вочевидь, не потягне, однак чому не можна було висадити декілька дерев та поекспериментувати з місцями для сидіння?
Площа Двірцева, Львів
Проблема також і в самому стилі брукування. Від однаковості плитки та банальної повторюваності узорів починає рябіти в очах, простір стає відчужуючим і нагадує якусь стокову текстуру.
Плитка на площі біля пам'ятника Стефанику
Порівняйте з стилем брукування у Львові. Зверніть увагу, скільки різних видів бруківки використовується, наскільки гармонічніше це виглядає і як якісно тут вписується невеличка зелена зона.
Плитка на Площі Двірцевій, Львів
Реконструкція громадських просторів – це, в першу чергу, можливість переосмислити їх, удосконалити і підвести під оновлені сучасні стандарти. Тим часом все, що зробили у Дрогобичі (окрім освітлення) – просто провели невеликий косметичний ремонт, який не додав жодного нового функціоналу. Навіть старі недоліки не були усунуті.
До прикладу, оцей дивний квадратний виріз з лівої сторони. Він був там до ремонту і все, що з ним зробили – поміняли асфальт на плитку. Для чого він там взагалі? Чому його не прибрали? Якщо не прибрали, то чому не поставили там бодай лавочку, не створили хоча б якусь точку притяжіння? Добре, правда, що хоча б стовпчики поставили, бо він неодмінно перетворився би на паркувальне місце.
Площа біля пам'ятника Стефанику, Дрогобич
Нехай тон допису не вводить вас в оману: ремонт – це, звісно, добре. Однак було б ще краще провести справжню реконструкцію, створити громадський простір, який був би інноваційним, притягував людей і слугував би взірцем, а не просто здерти асфальт і закласти все плиткою.
На Стефаника і біля костелу цю можливість, на жаль, проґавили.
