Чи доступний Дрогобич для людей, які пересувається на милицях? Наприклад, чи реально самотужки скористатися громадським транспортом? Журналісти Дрогобич.City поспілкувалися з Миколою Вацюцяком, блогером на милицях, про реалії та виклики у місті. Чоловік має інвалідність 1 групи та пересувається за допомогою милиць із дитинства. Утім, це не стало на заваді займатися у тренажерному залі та вести спортивний влог на YouTube.
Микола розповів про свій шлях, який постійно долає від дому до тренувального залу “Arma” та крамниці.
Став на ноги та почав ходити в 11 років за допомогою милиць
З Миколою Вацюцяком, дрогобицьким блогером на милицях, ми зустрічаємося в парку ім. Степана Бандери. Чоловік сидить на мармуровій плиті, адже всі лавки зайняті. Присідаю поряд, з іншого боку на плиту оперті милиці.
З Миколою зустрілися у місцевому парку
Микола має інвалідність через артрогрипоз, розповідає, що цей діагноз йому поставили ще у дитинстві. До 11 років хлопець не ходив. У 2002 році до Дрогобицького добровільного товариства захисту дітей з інвалідністю “Надія”, яке опікується й Миколою, приїхав львівський хірург. Саме він після огляду і дав хлопцеві надію ходити на милицях. Незабаром після консультації Миколі зробили операцію з пересадки м'язів.
“Ця операція найважча, але водночас найкраща. Біль був неймовірним, я місяць улітку лежав з гіпсом на двох ногах. Утім, опісля я зміг ходити”, — пригадує дрогобичанин.
Микола Вацюцяк у ДДТЗДІ "Надія" у 2012 році
Дитинство Миколи проходило у квартирі на шостому поверсі дев'ятиповерхівки. Здобував середню освіту теж удома завдяки педагогічному патронажу.
“Найдужче у мене вірила матір, вона підтримувала та мотивувала ходити й не здаватися попри все. Тож саме вона не дозволяла мені лежати в ліжку, а заохочувала рухатися та виконувати прості вправи”, — каже чоловік. Однак йому й досі не можна довго ходити, бо це значне навантаження на хребет.
Після здобуття середньої освіти, Микола пробував вступити у державну реабілітаційну установу “Центр комплексної реабілітації для людей з інвалідністю "Галичина"”.
Оскільки поблизу будинку був ліцей №16 ім. Юрія Дрогобича, де й здобув середню освіту хлопець, Микола вирішив піти саме туди.
Спортзал — школа життя для Миколи
Звичний маршрут від дому до спортзалу дрогобичанин Микола Вацюцяк долав тричі на тиждень протягом 8 років. Відзначає, довго йти не доводилося, але чималого дискомфорту завдавав щебінь, яким засипали ями на тротуарі.
“Навіть зараз для мене на милицях це дійсно непросте випробування. Потрібно бути дуже обережним, щоб не впасти. А про людей на кріслах колісних уже й не говорю”, — каже чоловік.
Спортзал розташовувався на другому поверсі ліцею. Звісно, ліфта не було. Піднятися нагору було нескладно, але важливо було не поспішати й підійматися поволі, щоб не впасти.
Ліцей №16 ім. Юрія Дрогобича, куди Микола ходив у спортзал
“Оскільки я живу на 6 поверсі, у нас деколи міг не працювати ліфт, тож потрібно було вчитися самостійно спускатися та підійматися й це потребує значної обережності та концентрації уваги”, — коментує Микола.
У спортзалі чоловік активно тренувався, особливо відтискав штангу лежачи. Підтримували його як тренери, так і друзі. Каже, що “цей спортзал не просто дав мені тренування, він навчив не здаватися і жити”.
Микола Вацюцяк у спортзалі, 2012 рік
У 2022 році Микола почав відвідувати тренажерний зал “Arma” у Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі ім. І. Боберського. Відзначає, що поки що це є єдиний у місті тренажерний зал, де абонемент для людей з інвалідністю та ветеранів безоплатний.
Труднощів, щоб дістатися до локації, немає, адже Микола під'їжджає автівкою відразу до входу. Однак там можна побачити гравій на дорозі. Чоловік займається там тричі на тиждень.
Утім, тренажерний зал не є доступним для людей з інвалідністю. На вході усередині є сходи, а пандус відсутній. Як зауважує Микола, можна було б дооблаштувати запасний вихід — встановити пандус.
“На початку я відтискав штангу вагою 10 кілограмів, а зараз — 30 кг. Завдяки фізичній активності можу тримати себе у формі й не падати духом. Адже з артогрипозом я постійно борюся за життя”, — коментує спортсмен.
Влог не лише про спорт, а й про доступність міста для людей з інвалідністю
У 2017 році Микола Вацюцяк почав вести власний спортивний влог на Youtube. На це його надихнули відео інших блогерів, за якими стежив. На своєму каналі спортсмен розповідав про свої тренування та шлях до мети — відтискати штангу вагою 30 кілограмів.
Назва каналу “Strong crutch” з англійської мови перекладається як “Міцна милиця”. А прототипом для логотипа став знак спортзалу, де тренувався Микола.
“Хоч на моєму YouTube-каналі небагато підписників, однак підтримка аудиторії надихала рухатися далі. Так я зумів досягти своєї мети, а згодом тренер запропонував дійти до відтискання штанги вагою 34 кілограми”, — коментує дрогобичанин.
Микола з тренером Володимиром Турко
Опріч спортивних відео у влозі, Микола ще й розповідав по доступність міста для людей з інвалідністю. Якраз для того, щоб розповідати про потреби для людей з інвалідністю, чоловік став кандидатом однієї з партій на місцеві вибори у 2020 році.
“Чи доступний Дрогобич? Чесно, ні. Центр міста ще так, а за центром — ні. Людина на кріслі колісному змушена їхати дорогою, а не тротуаром, адже ті часто загалом не створені для людей”, — наголошує блогер на милицях.
Відзначає, хоч декілька років тому відремонтували вулицю Михайла Грушевського, однак тротуари не є адаптованими для людей з інвалідністю. Значних бордюрів при перетині пішохідних шляхів із тротуаром немає, але з'їзди з тротуару не є плавним.
Так нові тротуари є ближче до дороги, утім ще залишився старий асфальтований, що знаходиться трохи далі. Він має чимало нерівностей, тріщин та ям. Місцями видно й коріння дерев у трішинах між асфальтом.
“Прикро, що людей з інвалідністю не долучають до процесів, що пов'язані з доступністю міста, — коментує Микола. — Бордюри на тротуарах завдають значного дискомфорту. Але що роботи? Доводиться пристосовуватися”.
Без сторонньої допомоги важко зайти у громадський транспорт
Дрогобичанин Микола перебуває на обліку щодо отримання спеціального транспорту з 1992 року. Каже, що востаннє про своє місце на обліку дізнавався ще 7 років тому й черга майже не рухалася. Тоді й зневірився, що зможе отримати автомобіль, адже був на 500 місці.
Щодо транспортної розв'язки в Дрогобичі, то говорить, що є чимало незручностей для людей з інвалідністю. І блогер на милицях поділився своїм досвідом.
“Не раз їздив у таких маршрутках, де біля сходів не було поручнів, щоб можна було вхопитися і піднятися. Доводилося прохати пасажирів допомогти зайти в транспорт, адже не мав опори, — розповідає Микола. — На щастя, у Дрогобичі вже з'явилися автобуси, де двері широко відчиняються. Ба більше, водії під'їжджають близько до бордюру таким чином, щоб той був врівень з асфальтом й було можливо щоб заїхати на кріслі колісному або ж просто було легше зайти”.
Зупинка з високим бордюром по вулиці М. Грушевського
Однією з мрій дрогобичанина було кермувати автомобілем. Тож у 2018 році Микола Вацюцяк почав навчатися в автошколі у Львові, адже це одне з міст в Україні, де можуть отримати права люди з інвалідністю.
“За тиждень після того, як подав документи на вступ, мені повідомили, що за декілька днів розпочнеться навчання. Я був невимовно щасливий, адже боявся, що мені доведеться чекати бозна-скільки”, — зізнається чоловік.
Микола Вацюцяк із приятелем під час навчання в автошколі
За пів року опісля навчання, Микола разом із батьком придбали автівку, на яку збирали кошти самотужки. Так власний транспорт значно полегшує життя — можна під'їхати під тренувальний зал або ж улюблену кав'ярню.
Робити місто доступним — на часі
Оскільки Микола Вацюцяк має 1 групу інвалідності, то він не може працевлаштуватися, адже є непрацездатним. Утім, він, які й інші люди цієї групи, може відкрити ФОП і наймати працівників.
“Мені знайти роботу нереально важко. Мої пенсійні виплати становлять 4 700 грн. Цього не достатньо для життя. Тож мені доводиться так-сяк підробляти, ремонтуючи мобільні телефони”, — зізнається спортсмен.
Скуплятися Микола полюбляє в “Нічній діброві”, адже там є все необхідне, попри те, що відсутній пандус та кнопка виклику персоналу. Принаймні є довгі поручні з двох сторін, за які можна схопитися, однак плитка на сходах слизька, гумові накладки відсутні. Особливо взимку там небезпечно, бо можна й впасти. Тут перевагою є не безбар’єрність, а саме асортимент товару.
А ось відпочивати спортсмен любить у навчально-відпочинковому комплексі “Zefir”, адже там є чимало лавок, де можна присісти й послухати музику в навушниках. Зауважує, що персонал лояльний до людей з інвалідністю — не раз підходили до блогера й запитували, чи потрібна допомога. Наприклад, знайти вбиральню чи піднятися по сходах, хоч є ліфт.
“Утім, зараз я часто стикаюся з тим, що люди не знають як коректно висловлюватися. Тож доводиться пояснювати, що людина з обмеженими можливостями — не те саме, що люди з інвалідністю”, — коментує спортсмен.
Микола з друзями та тренером у спортивному залі
Додає, що певним відгомоном з радянського союзу є те, що до людей з інвалідністю ставляться з неприязністю. Мовляв, свої недоліки варто приховувати. І Микола тривалий час відчував це на собі.
“Я ніколи не ходив у шортах, адже соромився своїх ніг. Уявіть собі, торік вперше одягнув шорти, адже спека була нестерпна. Так, на мене дивляться люди і їм, можливо, неприємно, однак я передусім людина”, — наголошує блогер на милицях.
Як зауважує чоловік, повномасштабне вторгнення має мотивувати змінювати своє ставлення до людей з інвалідністю в Україні. Адже їх кількість збільшується внаслідок війни, а також чимало вже є протезованих.
Доступність міста - на часі
“Тож змінювати своє ставлення до людей з інвалідністю — на часі. Робити місто доступним — теж на часі”, — зауважує Микола Вацюцяк, поки ми з ним крокуємо парком до припаркованої поряд автівки.
Матеріал створено за підтримки Центру експертизи у сфері прав людей з інвалідністю громадської спілки «Ліга сильних», що працює за підтримки проєкту UNDP в Україні «Підтримка громадянського суспільства та молоді» та фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та не обов'язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй чи інших агентств ООН.
Будьте з Дрогобич.Сity у соцмережах:
💙 Telegram — ще більше новин;
💛 Facebook — креативи та обговорення;
❤️ Instagram — відео та цитати.
