Чи вважаєте ви Дрогобич безбар’єрним? Та що потрібно змінити, щоб і місто, і громада у цілому стали більш зручними для маломобільних груп, зокрема людей з інвалідністю? Цей виклик можна віднести до воєнних, бо з бойовими діями збільшується число поранених людей, що втратили кінцівки. Про це говорили та напрацьовували варіанти розв’язання поставлених завдань 23 травня на круглому столі “Дрогобич як безбар’єрне місто: перспективи та виклики”.
І благоустрій міста, і доступність комунальних чи приватних закладів громади має відповідати вимогам безбар’єрності. Тому Дрогобич.City разом з Активною громадою організували брейншторм, де зібрали разом експертне середовище: посадовців, які мають безпосереднє відношення до комунальних закладів у громаді, людей з інвалідністю, представників громадських організацій, та тих, хто може комунікувати з бізнесом. Зібрати людей, які мають досить насичений робочий графік непросто, тому завдячуємо всім, хто прийшов.
Потяг, який важко зіпхнути з місця
За даними Мінсоцполітики, а робили вони дослідження у 2023 році, за 18 місяців з початку повномасштабного вторгнення приріст людей з інвалідністю становив приблизно 300 тисяч. В Україні налічується понад 3 млн людей з різними видами інвалідності, повідомляє міжнародна організація EnableMe Ukraine. Тож цілком зрозуміло, що питання зручності й доступності є актуальним сьогодні та стає предметом моніторингу. Наприклад, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України провело дослідження в Україні та виявило найбільш й найменш безбар’єрні області та будівлі. Львівська, до речі, увійшла до списку 6 регіонів із високим рівнем безбар’єрності, напевно тому, що тут люди гнучкі до розуміння потреб та готові змінюватися.
Згадували й за репортаж разом зі журналістами та бойовим медиком
На круглому столі говорили й про те, що процес облаштування безбар'єрного простору у містах і громадах актуалізувався не так давно, а війна максимально форсує його розвиток. Тому він як потяг, який важко зіпхнути з міста, і здається, що це неможливо в нинішніх умовах. Але якщо потроху почати діяти, то зміни будуть втілюватися дедалі легше.
Що ж стосовно доступності закладів? За даними Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, найбільш безбар’єрні: аеропорти, центри надання адмінпослуг та заклади охорони здоров’я. Але мова навіть не про 70% чи 80% об’єктів. Це стосується лише 41-51 % з усіх обстежених в Україні. Що цікаво, особливо в умовах війни, найменш безбар’єрні - споруди цивільного захисту (часто пострадянський спадок, у якому людей з інвалідністю просто не існувало для системи), автовокзали, будівлі органів місцевого самоврядування та державної влади.
Дрогобич – безбар’єрне місто?
Як у Дрогобичі з безбар’єрністю? Ми самі, а потім разом з військовим медиком Богданом Білінським обійшли місто, щоб дослідити його на предмет безбар’єрності та зручності. Богдан втратив кінцівку на війні з росією та розуміється на зручності просторів для людей з інвалідністю чи то маломобільних груп населення. Обрали локації: держустанови, залізничний вокзал, заклади медицини та шлях до них. Розділили репортаж на 3 публікації та поступово їх оприлюднили. Й про цей досвід, а також про те, що змінилося після публікацій, а зміни вже є, також говорили на круглому столі.
Юрій Кушлик про безбар'єрність у громаді
Серед запрошених були: представники влади, зокрема заступник міського голови Юрій Кушлик, заступниця начальника відділу містобудування та архітектури Олена Меленчук; медичних установ, зокрема очільник управління охорони здоров’я Володимир Чуба та головна інженерка Дрогобицького МІАЦ Зоряна Пащенко; керівниця Дрогобицького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксана Матчишин; головний спеціаліст відділу роботи з культурно-освітніми установами управління культури та розвитку туризму Світлана Клюй; психологи Дрогобицького добровільного товариства захисту дітей з інвалідністю “Надія” Вероніка Тарас та Ірина Стебницька; директор Дрогобицької філії Львівського обласного центру зайнятості Богдан Волошин; представники Міжнародного медичного корпусу Катерина Сиворотка та Молодіжного простору Леся Нестор. Також був присутній Богдан Білінський. Модерувала зустріч координаторка ВІ Активна Громада Олена Юркевич.
На початку круглого столу, поєднавшись у групи, учасники напрацювали основні проблеми з безбар’єрністю. З них виокремили такі виклики.
Специфіка архітектури: у Дрогобичі багато пам’яток архітектури, які охороняються законом, і внести до них зміни не так просто. Тому одним з вирішень є зміни у законодавстві, які можуть пропонувати народні депутати.
Також зважили на складність перепланування будівель радянських часів та брак коштів у бюджеті громади на впровадження безбар’єрності. І наряду з цим необлаштованість доріг, тротуарів, переходів, пандусів.
Учасники у групах обговорюють виклики безбар'єрності
Говорили про відсутність розуміння потреб людей, яким необхідна безбар’єрність міського простору. Як розв’язання цього питання могла б бути залученість людей з інвалідністю, маломобільних груп населення до розгляду питань з безбар’єрності.
Брак спеціалізованого транспорту. Його необхідність можна зрозуміти з тим, що соціальне таксі, обладнане під колісне крісло, за даними центру соціальних служб, має попит та навіть є черга на обслуговування. Також говорили про те, що час вдосконалити маршрути громадського транспорту, адже місто розбудовується й маршрути громадського транспорту не завжди покривають всі потреби.
Непоінформованість, необізнаність, байдужість суспільства до питань безбар’єрності.
Крок за кроком: як розв’язати виклики безбар’єрності
У другій частині круглого столу розбирали те, як подолати ці виклики. Спікери ділилися своїм досвідом. Умовно, теми розділилися на декілька блоків.
Безбар’єрність не за всі гроші світу
Один з найперших кроків, який назвали – забезпечити безбар’єрність до закладу у короткий термін та за відносно невеликі кошти. З практичних речей назвали: маркування сходів, встановлення поручнів, кнопки виклику та таблички зі шрифтом брайля. Обговорюючи пандуси, згадали про тимчасові платформи.
Опісля учасники презентували напрацьовані вирішення викликів
“Маленький приклад відділення гемодіалізу в першій лікарні навпроти хірургічного корпусу. Приміщення то наше, але орендує його Львівська обласна клінічна лікарня. Щоб дооблаштувати пандус відповідно до всіх вимог, ціна питання 25 000 грн. Тому у таких тут можна послуговуватися тимчасовими платформами”, – згадав Володимир Чуба.
Ризики: тимчасове може стати постійним.
Чутливість до тем безбар’єрності та інклюзії
Один з викликів — біля закладів роблять пандуси, навіть не ставлячи себе на місце людини з інвалідністю. Тому часто пандуси ведуть або в нікуди, або прямісінько у смітник, який не об'їхати, а подекуди й обійти важко. Тож один з перших кроків — подбати про облаштування заїздів до дверей закладу.
Згадували й про сенсорне перенавантаження у людей, в яких голосні звуки чи мерехтіння екранів викликають сильний дискомфорт. Тому у європейських країнах є практика влаштовувати години тиші, коли у гіпермаркетах, торгових центрах вимикають яскраві екрани та голосну музику. Таким чином покупці можуть в певні години спокійно приходити за товаром й не відчувати через те дискомфорт.
Зазначали й про години тиші в супермаркетах
Також важливо говорити про людей з інвалідністю, та представляти їх інтереси. Тобто створити адвокацію людей з інвалідністю, маломобільних груп населення.
“На базовому рівні ми завжди починаємо з садочків, зі шкіл навіть про толерантність відношення людей. Також потрібне інформування й збільшення кількості організацій, ініціатив захисту інтересів людей з інвалідністю. Тобто нема проблеми, якщо про неї ніхто не говорить”, – зауважила представниця Управління культури міськради Світлана Клюй.
Працевлаштування людей з інвалідністю
З початку року на обліку у Центрі зайнятості було 119 людей з інвалідністю. 36 перебуває досі, 45 працевлаштували. Богдан Волошин нагадав, що за державними програмами, окрім всього іншого, виділяється 80 000 та 120 000 грн за облаштування робочого місця для людини з інвалідністю.
Богдан Волошин розповідав про державні програми
До речі, у Львівській області першими скористався такою можливістю реабілітаційний центр “Модричі”. Але виклики лишаються, як попередньо зауважив львів’янин Павло Козак:“Працевлаштування завжди починається з обговорення локації та вбиральні. Коли мені телефонували з роботи, я відразу запитував як там з локацією та санвузлом. Мене ж запитували у чім проблема, а я відповідав, що проблеми немає, я пересуваюся на кріслі колісному. “Ми вам зателефонуємо” — ось уся реакція”. Тому він їздить зі Львова до реабілітаційного центру “Модрчі” на роботу.
Пошук компромісів з бізнесом
Окремий пласт обговорень стосувався бізнесу, який часом потрібно мотивувати дотримуватися вимог безбар’єрності. Тут часто згадували Львів, де працюють у цьому напрямку: проводять навчання чи то роблять поступки в оренді тим, хто облаштовує безбар'єрний простір.
Наприклад, розробили довідник «Гостинність без бар'єрів» та організували навчання на відповідну тему для працівників ресторанів і готелів міста. Крім цього відбувається переформатування площі Ринок для потреб маломобільних осіб – облаштування “Доріжок доступності”. Працюють над тим, щоб встановити в житлових будинках і комунальних установах пандуси й підіймачі для людей на колісних кріслах, проводять пониження бордюрів.
Богдан Біілінський розповідав про можливі варіанти співпраці з бізнесом
Одним з пріоритетних напрямків визначили саме пошук порозуміння, пояснення необхідності безбар’єрного середовища та мотивацію.
Досвід Дрогобицької громади: що змінюється
У лікувальних установах є угода з сурдологами. У разі звернення осіб з вадами мови та слуху вони спілкуються по відеозв'язку зі спеціалістом або пишуть на планшеті. Тобто мають можливість отримати інформацію.
На заході були й представники Міжнародного медичного корпусу
Біля управління соціального захисту населення і міської ради вже встановили поручні та промаркували сходи. Замовили відповідні інформаційні таблички. Оновили кнопки виклику там, де їх бракувало, й про це, зокрема, згадувалося у публікаціях, підготовлених з Богданом Білінськім.
У Дрогобицькій філії Львівського обласного центру зайнятості також готуються до змін. Тут розглядається проєкт ліфта на другий поверх. Також на другому поверсі облаштують кімнату для осіб з інвалідністю. Щодо безбар'єрного туалету, обладнаного всім необхідним, то його планують облаштувати на першому поверсі. Особливість споруди в тому, що на першому поверсі немає кабінетів та адаптованих під них приміщень.
Обговорення під час круглого столу
Про необхідність змін також зауважив Юрій Кушлик:
“10 років тому, коли я тільки став депутатом, у нас була в освіті реформа і тоді відкривалися інклюзивні класи. Я пригадую, який був спротив декого з представників шкіл. Але зараз це не викликає обговорення, які діти є в класах. Учні стають добріші, розуміють, що є турбота. І це мало величезний вплив. А що ми мали 10 років тому? Оцей поступ, що зараз з безбар’єрністю, він є просто прекрасний і має бути згуртованим на співпрацю і взаємодію”.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
