Лідія Крипак-Уварова через хворобу у дитинстві втратила слух. Через брак спілкування, занурилась у світ літератури, багато читала. Особливо їй подобалася міфологія. Спробувавши себе у різних видах художнього мистецтва, зупинилась на створенні картин із вживаних шкіряних речей. Мисткиня розповідає, що ідеї черпає з емоцій людей, а мотиви — міфологічні. Її роботи об’їздили всю Дрогобиччину та Франківщину. А колажі зі шкіри та уламків російських ракет Лідія віддала на аукціон на підтримку ЗСУ.
Уперше створила об'ємну картину зі шкіри ще в університеті
Лідія народилася і виросла в Дрогобичі. Навчалася в ЗОШ №14 і першу художню освіту здобула у Стрийському вищому художньому професійному училищі. А у 2003 році закінчила Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, де навчалася на факультеті образотворчого мистецтва.
З дитинства любила малювати та шукала себе у багатьох видах художнього мистецтва. А ось створювати об’ємні картини зі шкіри спробувала ще в університеті. Перша пробна робота збереглася по цей день, адже Лідія зробила її для батьків.
Ще студенткою мисткиня працювала над гранітом: вибивала портрети та надписи. Тривалий час малювала графіку, її роботи виконані тушшю і пером. Творчий доробок у живописі — картини писані гуашшю, олійними й акриловими фарбами. А є навіть картина написана на річковому камені. Також Лідія створювала колажі, мозаїки та ікебани.
Графіка мисткині
“Що стосується образотворчого мистецтва, Ліда перепробувала практично все, — розповідає чоловік мисткині Андрій Уваров, який допомагає дружині під час інтерв’ю. — А щодо дизайну, то дружина займалася стінописом і цікавилася рельєфним ліпленням на стінах — її роботи є в нашому будинку”.
Однак віднайти себе в одному виді мистецтва мисткиня зуміла у 2018 році — і це було виготовлення картин зі шкіри. Тоді ж вона почала активно займатися їх створенням. І першою картиною стала робота “Ліліт” за мотивами легенди про першу дружину Адама.
Робота "Ліліт"
У її картинах емоції, міфи та шкіряні речі
Усе почалося з того, що під час прибирання в будинку Лідія знайшла чималі запаси шкіри, і то були великі шматки. Оскільки батько чоловіка був майстром взуття, то після закриття майстерні залишилося вдосталь матеріалу. Жінка не змогла його викинути, тому взялася створювати картини.
Однак шкіра швидко закінчилася. Деякий час сім’я купувала нову, але витрати були більшими, ніж очікувалося.
Розв’язання проблеми стала вторинна сировина — Лідія почала купляти речі на секонд-хенді. Як зазначає Андрій, це навіть спростило роботу з підбором кольорів, проте більше часу йде на те, щоб привести до ладу такий матеріал.
“Коли дружина була в Парижі й показувала знайомим фотографії своїх робіт із вторинної сировини, то її всі підтримували. Адже у світі таке творче застосування саме вторинної сировини знайшло відгук”, — акцентує чоловік мисткині.
Лідія відразу уявляє собі сюжет роботи та на якому розмірі полотна його показувати. Тоді ж розповідає чоловікові яка це повинна бути рама та її розміри. І поки дружина створює картину, чоловік працює над рамою до неї. Це й економно, бо одна рама під замовлення коштувала півтори тисячі.
Картина "Викрадення Європи"
Мисткиня працює над картинами в окремій кімнаті у будинку. Утім, зараз Андрій створює для жінки майстерню на другому поверсі гаража. Робота зі шкірою — це випарювання матеріалу, розтягування, щоб надати форму, а також значна обробка лаком і клеями. Тому таку майстерню, щоб випари не відображались на здоров’ї дітей, вирішили перенести в окреме приміщення.
Ідеї — з емоцій, мотиви — з міфології
Мисткиня розповідає, що черпає ідеї для своїх картин із настрою та емоцій людей.
“Коли було «Євробачення-2020» і перемогу здобув гурт «Go-A», в Україні був значний емоційний підйом, та й пісня загалом емоційна. Це вразило Ліду. У той же вечір вона накидала певні ескізи роботи та за декілька днів уже була готова картина «Зелений шум»”, — розповідає Андрій.
Картина "Зелений шум"
На створення однієї картини йде мінімум два тижні. Це процес від задуму і до обрамлення роботи. Як зазначає чоловік, коли жінка працює над картиною, її тоді не слід відволікати.
У колекції картин зі шкіри є понад 50 робіт, а їхня вага від 3 до 5 кілограмів.
Виставки картин: дехто впізнає свої речі на роботах
Перша виставка картин зі шкіри проводилася в Палаці мистецтв у 2019 році. Опісля її роботи побували чи не у всіх куточках Дрогобиччини. Тематика виставки “Лабіринт” — міфи й легенди. Таку ж назву мала і перша виставка графіки ще у 2008 році.
Перед повномасштабним вторгненням сім’я мала виставки картин у Івано-Франківській області. Відзначають, що об'їздили всю область і що не залишилося жодного міста, де їхні картини б не побували, адже опріч визначених міст, їх ще запрошували й інші музеї. Планували відвідати й Закарпаття у 2022 році, однак не склалося.
Під час виставок Лідія спостерігає за відвідувачами, роздивляється їхні обличчя, міміку та емоції. Відзначає, що чи не вся аудиторія ходить від картини до картини з “відкритим ротом”. У такі моменти вона розуміє, що хоче повторити виставку.
Часто відвідувачі самі підходять до мисткині й діляться враженнями від картини, яка їм найдужче сподобалася. А буває й таке, що відразу на виставці купують її роботи.
Андрій розповідає, що коли сім’я приїжджає забирати картини з виставки, то небайдужі відвідувачі віддають Лідії свої вживані речі зі шкіри, щоб вона продовжувала творити. Опісля дехто навіть впізнає свої речі на нових роботах.
Кожному музею, де була виставка робіт Лідії Крипак-Уварової, вона залишала картину як подарунок. Також сім’я робила каталоги, де був короткий опис про кожну роботу — їх дарували знайомим та в музеї.
Під час повномасштабного вторгнення, у 2022 році сім’я робила виставку у Нагуєвичах, куди їх запросили.
"Фавн"
Чоловік і дружина акцентують, що картини більше приваблюють саме дітей, бо це міфологія. Згадують: коли в Бориславі була перша виставка робіт, то учні шкіл побували там і написали мисткині листи, де розповіли про свої враження від побаченого. Ці листи жінка зберігає.
Частина картин мисткині зараз виставляються в Карпатах на базі відпочинку “Таор”, щоб даремно не висіли вдома.
Також у перші місяці повномасштабного вторгнення Лідія зробила два колажі “Ірпінь і Буча” з уламків російських снарядів, битого скла та фрагменту російського сухпайка. Ці роботи віддала на благодійний аукціон на підтримку ЗСУ.
Люди не завжди приймають інших від себе
Лідія та її нова картина "Сансара"
Уперше в Париж жінка поїхала у 2019 році до подруги. А вдруге у подорож вирушила вже зі старшою дочкою.
“Там (ред. у Парижі) люди зовсім інші. Коли запитую дорогу, вони шукають у телефоні перекладач. Вони розпитують, як то я не чую, ннамагаються мені допомогти. А тут — «Я вас не розумію, я вас не розумію». Мені тяжко. Тут культура інша”, — розповідає Лідія.
Мисткиня зізнається, що б дуже хотіла спробувати провести в Парижі свою виставку картин зі шкіри, але нікого там не знає.
Одного разу на ярмарку в Нагуєвичах Лідія виставляла картини й брошки. Вона також підготувала все необхідне, щоб провести майстер-клас із виготовлення брошок зі шкіри, однак тоді не було охочих. Каже, якби з нею була б подруга чи хтось із рідних, вона б зуміла провести захід.
“Я боюся, що мене не зрозуміють, — розповідає Лідія. — Я би хотіла спробувати провести майстер-клас, але мені потрібно бути з кимось. Проблема в тому, що люди не завжди приймають інших від себе”.
Мови жестів жінка не знає, адже в дитинстві мама не наважилася віддати її в спеціальну школу, оскільки сама була вчителькою і вирішила підтягнути доньку у навчанні.
Коли у Дрогобичі проходить благодійний ярмарок “Дрогобицький крам”, то часто можна зустріти Лідію Крипак-Уварову. Там вона реалізовує свою продукцію — брошки та сережки зі шкіри, говорить, що такі вироби інтригують покупців.
Жінку підтримують чоловік зі сім’єю та друзі. А старша донька також займається мистецтвом — малює аквареллю. Лідія продовжує створювати картини зі шкіри, а її нова робота називається — “Сансара" (колесо долі).
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
Читайте також: Де поїсти в Буковелі - огляд ресторанів та кафе
