У Дрогобичі біля Народного дому відбувся благодійний концерт “Сила єднання”. На ньому виступив зокрема й співак EL Кравчук. Дрогобич.City поспілкувалися з артистом про Дрогобич, благодійні концерти та новий альбом.
“Я по-справжньому відчуваю себе у своїй країні”
У Дрогобичі чудові люди
– Як вам місто?
– Я вперше у Дрогобичі й тут дуже хороші люди. Класно, що у місті прихистили людей, які були змушені переїхати. Я після концерту зустрічав не лише дрогобичан, а й людей з інших куточків України. І це дуже приємно, тому що зараз такий час, коли я по-справжньому відчуваю себе у своїй країні, коли ми всі однакові, ніхто нас вже не ділить. За 20 років гастролей я бачив все в Україні, я ріс разом з нашою країною. Я почав співати – Україна стала незалежною. І потім ми зростали разом, я бачив всі проблеми, які були в країні й вони були й у мене. Наприклад, треба було співати російською, йти на компроміси. І зараз мені соромно, що я інколи йшов на ті компроміси, на які не повинен був. Але це слабкість артиста й інколи емоції попереду.
– Як прийняла публіка Дрогобича? Як вам атмосфера на концерті?
– Відчуття дуже круті. Люди сказали мені багато приємних слів, фідбек неймовірний, особливо в соцмережах. Бо авдиторія, для якої я співаю, дуже різна, і менеджери зараз трохи розгублені, не знають до кінця, як це сприймати. Сьогодні, наприклад, на концерті багато молоді, завтра – дорослих людей, післязавтра – знову молодь.
Моя публіка – сімейна українська авдиторія
Можливо, моя публіка така, як наша країна – сімейна українська авдиторія. Я не хочу її ділити, як роблять інші. Приємно, що дітям подобається те, що я роблю. Вони не відпускали мене після концерту, хотіли сфотографуватись. Я зробив дуже багато автографів фломастером на руці, це неймовірно! Багато до мене підходило дітей. А знаєте, дітей обдурити неможливо, вони відчувають щирість.
Автографи на руці
– EL Кравчук кінця дев'яностих, початку нульових та зараз – він змінився?
– Я вважаю, що це один персонаж. Але ж я дорослішаю, і це нормально, коли є зміни й розвиток. Ти не стоїш на місці, ти не чекаєш, що життя за тебе все зробить. Ти крок за кроком робиш щось для своєї мети, ти цю мету починаєш розуміти.
– А яка ваша мета?
– Моя мета – робити свято. Я коли їжджу на фронт, мені військові завжди кажуть: “EL Кравчук, зроби 30 хвилин миру. Просто щоб ми розслабились”. Думаю, це і є моя мета – зробити так, щоб люди у цій складній атмосфері трішки розслаблялися і розуміли, що ми даруємо один одному надію на майбутнє.
“Я був купідоном”
Люди, це EL Кравчук, я приїхав до вас
– Виступи на фронті – це поклик душі чи обов’язок?
– Це поклик душі. Обов’язком своїм я вважаю співати наживо, щиро. Я співаю кожного разу як востаннє. Намагаюся показати що те, що відбувається зараз – основне в моєму житті. Я показую це піснями, спілкуванням з авдиторією.
– І які враження від виступів на передовій?.
– Коли Попасну окупували, а потім було її перше звільнення, то я співав на цьому звільненні. Я побачив, як люди, які там живуть, люблять Україну, як вони радіють.
У Щасті концерт був на площі, і коли я почав співати – спочатку було 3-4 людини, а коли закінчив – була тисяча. Вони мені довіряли. Так само День Незалежності, Попасна, теж концерт. І 10 людей під сценою. Я кажу в мікрофон: “Люди, це EL Кравчук, я приїхав до вас, виходьте з підвалів” – і у тебе ціла площа людей.
Також я був у Попасній на День Святого Миколая. Діти приїхали з усіх навколишніх сіл і містечок. Вони ставили спектакль, було дуже багато людей, цивільних і військових. Це класно, коли ти маєш можливість знайомити людей, коли цивільні та військові разом. Я в Попасній казав “Лєна, це Сірьожа, капітан Збройних сил, знайомтесь, він не жонатий, ти не жоната”. Я був, як купідон (сміється, - ред.). А зараз це дуже важко зробити, бо військові - на фронті, а цивільні - в тилу. І рідко буває, щоб у залі були всі разом.
– Що у творчості змінила війна. Й коли вона більше вплинула: у 2014 чи у 2022 році?
– Зміни були більш відчутні у 2014-му. Тому що тоді я побачив своїми очима той біль. Я їжджу співати на фронт від часів АТО і чув, як там стріляли по наших.
"Пісні - це моя зброя"
Коли повертався до Києва, було дуже дивно, коли я розповідав це іншим, а мені казали: “Ти божевільний, нащо ти туди їдеш?”. А коли почалася повномасштабна, мені Данилко подзвонив і сказав: “Ти знаєш, я зрозумів, що ти правильно все робиш”. Мені з самого початку багато людей казали: “Ти так ризикуєш, краще грошей зароби”. А я вирішив, що повинен допомагати, як чоловіки на фронті, так і я своїми піснями – це моя зброя.
“Садок вишневий коло хати, а дрони як хрущі гудуть”
Націоналізувати пісні почав у 2014 році
– Коли почали націоналізовувати свої пісні?
– Націоналізовувати пісні я почав у 2014 році. Тоді я почав більш ґрунтовно цікавитись, наприклад, Тарасом Шевченком. Разом із поетом Борисом Гриньовим ми зробили проєкт на вірші Тараса Шевченка, інтерпретовані під нашу реальність. Наприклад, “Садок вишневий коло хати, а дрони як хрущі гудуть. В нас є країна, є дівчата. А матері вечерять ждуть”. Я вже співав їх, і у Дрогобичі теж. Дуже цікаво спостерігати реакцію слухачів і чути їхню думку. Вони завмерли на хвилинку і такі “ох!”. Було приємно, що вони не тільки танцюють під мою музику, а й слухають і думають.
– Ви зараз даєте благодійні концерти. Чи поєднуєте це з чимось ще?
Я намагаюся поєднувати, але це відбувається таким чином: є концерти 100% благодійні, коли я прошу свою команду працювати безкоштовно, є концерти, де ми отримуємо невеликі гонорари, з яких більша частина йде на Збройні сили України. Наприклад, я мав концерт у Львові, і практично всі кошти, які ми там заробили, пішли на ЗСУ, крім 30%, які ми витратили на дорогу, апаратуру та інші робочі моменти. А решту грошей, 70%, ми публічно передали 27 бригаді ЗСУ.
Комерційні концерти все ще є, але їх небагато. Звісно, ми намагаємося їх робити, щоб заробляти й собі трішечки, мати на що жити, і щоб допомагати армії. Ми маємо бути корисними сьогодні, оскільки сьогодні це потрібно.
Хочеться, щоб люди купували квитки на концерт і розуміли, що ці квитки – це частина донату, що ці гроші не забирають собі артисти, організатори чи менеджери.
“Навчився стріляти з автомата і готую новий альбом”
– Брали до рук зброю?
– Доводилось вчитись стріляти у 2022-му. Я ж киянин, у нас все було дуже складно і потрібно було навчитись чомусь. Я пішов на курси, які допомогли мені навчитись стріляти з автомата. Все, я вмію стріляти тільки з автомата (сміється, - ред.).
"Обов’язком своїм я вважаю співати наживо, щиро"
– Які творчі плани?
– Зараз я готую новий альбом. Ну, не зовсім новий – там будуть мої пісні за багато років, але легальні, на стрімінгах Spotify, YouTube. Зараз багато “піратів”, тому юристи, з якими я працюю, роблять так, щоб ми випустили альбом правильно. Випускає їх міжнародна компанія “Comp Music Universal”. Я радий, що в Україну приходить цивілізація й авторське право. Що я маю можливість підписувати контракти й видавати пісні так, як це робить увесь світ. У альбомі буде 19 пісень. Це будуть ті, які я записую зараз (“Без страху”, чи “Кіт-собака”) і пісні 90-х років (“Війна завжди війна”, “Доля”, буде “Голівуд” українською).
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
