Витончені рухи, пластика тіла та неймовірні костюми. Саме це часто асоціюється нам зі словом “танець”. До Міжнародного дня танцю засновниця та керівниця школи бального танцю «Оксамит» Леся Калічак поділилась своїм тренерським досвідом, а також розповіла про залаштунки бальної хореографії.
“Мене не взяли вчитися, а через п’ятнадцять років я сама стала тренувати”
Леся Калічак заснувала свою школу бального танцю “Оксамит” та навчає дітей цього мистецтва у Народному домі імені Івана Франка. Тренерка вже понад 35 років дарує любов до бального танцю своїм учням та допомагає їм добитись успіху у цій сфері.
Засновниця “Оксамиту” розповідає, що вперше намагалась пов’язати своє життя з танцем у вісім років, проте тоді її не взяли у групу.
“Коли мені було вісім років, мама відвела мене у Будинок Вчителя, щоб записати на танці. Але мене не взяли. Можливо я була задоросла. Та і моя мама була звичайною жінкою зі швейної фабрики - без зв’язків. Це напевно теж зіграло свою роль”.
Тоді, жінка розповідає, зайнялась музикою - грала на баяні, проте каже, це не було її бажанням.
А от до танцю Леся Калічак прийшла у школі. Тоді була мода на хореографію - бальні й народні танці. Тренерка розповідає, що дуже хотіла танцювати та пробувала себе, як викладачку, ще у школі.
“Я пам’ятаю, що у дев’ятому класі я вчила одного хлопця танцювати, щоб один раз виступити з ним на концерті. Після уроків на першому поверсі у чотирнадцятій школі я з ним займалась. Це не було моїм зобов’язанням, я просто мала настільки велике було бажання танцювати, що готова була вчити інших”, - розповідає жінка.
Вихованці Лесі КалічакФото: з архіву Лесі Калічак
Пізніше Леся Калічак вступила до Луцького училища культури. Жінка ділиться, що це не було її мрією на той час, адже найбільше вона хотіла вчитись фігурному катанню чи акторській майстерності, проте такої можливості тоді не було.
“Найперше я працювала у школі, проте потім вийшла у декрет і повертатись, чесно кажучи, бажання не було. Мала певні негативні враження - мене, вагітну, випустили з актового залу танцювати з учнями у коридор, бо у залі проводили заняття з музики. А бальний танець він потребує паркету. Це стало ключовим моментом, чому я не повернулась працювати у школу”, - згадує пані Леся
З декрету жінка вийшла на роботу у Будинок Вчителя, бо там звільнилось місце.
“Мене не взяли туди вчитися, а через п’ятнадцять років я сама стала там тренувати. От така доля. Тому завжди кажу дітям не розчаровуватись, реально себе оцінювати та рухатись вперед”.
Підхід до навчання дітей змінився
“Я добре пам'ятаю свій перший робочий день у Будинку Вчителя - мене тоді дуже підтримала працівниця з музичної студії. Буває приходиш на урок вперше і бракує досвіду. Ти не знаєш як сказати, як показати. Це вже тепер це вдається “на раз два”.
Жінка каже, що зараз інший підхід до учнів - не можна так з ними спілкуватися, як це робилося колись. Потрібно м’якше.
Учні Лесі КалічакФото: з архіву Лесі Калічак
“Я деколи, як голосно рахую, то хтось може розцінювати це як крик. Я їм кажу, що можу говорити пошепки, але коли потрібно тренувати дітей, то я “включаю звук” - це необхідність”, - пояснює Леся Калічак.
За здекілька років жінка стала працювати у Народному домі, де і зараз навчає танцю. Тридцять років тому ансамбль “Оксамит” отримав звання “народного”. А минулого року відзначив свій 35 ювілей.
“Хореографія - це важка робота й батьки мають розуміти це”
Колись вчитись бальному танцю діти приходили у 6-7 років. Зараз фахівці дійшли до думки, що найкраще дітям починати у 5 років, але спершу їм потрібно давати одне заняття у тиждень - для періоду адаптації.
“Діти в силу свого психоемоційного розвитку все одно не затанцюють, як дорослі, бо повинна бути дисципліна - ти показав певні кроки й учень повинен запам'ятати та виконати їх. Крім того, діти повинні бути готовими до тренувань, а, на жаль, так не є. Багато малечі, які приходять, фізично не витривалі”, - розповідає керівниця ансамблю.
Тренерка зазначає, що батьки повинні розуміти важливість фізичних вправ та дисципліни у колективі.
“Буває також, що діти лякаються труднощів, бо хореографія - важка робота й батьки мають розуміти це. Тому бувають випадки, коли до результату доводиться йти через сльози. Але, як кажуть, терпіння у труд все перетруть”, - наголошує Леся Калічак.
Учні Лесі КалічакФото: з архіву Лесі Калічак
Вчаться в ансамблі до закінчення школи. Дехто навіть залишається після випуску.
“Саме у 18- 20 років вони морально дозрівають до танцю, розуміють, що хочуть вчитись, тренуватись, виступати, ділитись своєю енергією. Часто після закінчення мого ансамблю, дівчата шукають собі якісь студії сучасних танців чи фітнес, щоб підтримувати фізичну форму”, - ділиться тренерка.
Рецепт успіху - багато працювати
Ансамбль «Оксамит» пропонує традиційне вивчення конкурсних танців європейської та латиноамериканської програм: європейського стандарту: танго, вальс, квікстеп, фокстрот, віденський вальс; латиноамериканської програми: ча-ча-ча, самба, румба, джайв, пасадобль.
Тренерка каже, що любить всі види танців. Але є танець який легше починати вчити з дітьми, а є - який важче.
“Наприклад мій чоловік, не танцівник, дуже позитивно зреагував на пасадобль. А дітям подобається самба. Проте це достатньо складний танець - там є такі елементи, як робота стоп і скручення в тілі, і підйом та опускання”.
Щоб добитися успіху найперше потрібна роботоздатність. Крім того, важливо вміти сприймати критику - без зауважень нікуди, тоді не буде росту.
Учні Лесі КалічакФото: з архіву Лесі Калічак
“У мене були такі випадки, що учні, які гарно танцювали та добре себе проявили, не стали тренерами, а ті які у моїх очах не подавали надій, навпаки працюють у цій сфері. Тому ніколи не можна одразу давати якусь оцінку. Все залежить від самої людини - наскільки вона готова працювати, вдосконалюватися та рухатися вперед”, - пояснює тренерка.
“Щоб бути у танцях, потрібно їх дуже любити”
Керівниця ансамблю наголошує, що танцями займаються не лише для чемпіонства та конкурсів, проте і в цьому напрямку у “Оксамиті” також працюють.
“Я завжди ставилася до танців, як до мистецтва. Власне коли почала працювати, то в мене стояло завдання навчити так, щоб учні вийшли на сцену і станцювали. Тобто тоді не було мети поїхати на конкурс. Зрозуміло, вже пізніше ми почали вдосконалюватися та пробувати себе й у змаганнях. Варто розуміти, танці заради чемпіонства - це недешево. Адже вартість і костюмів, й майстеркласів досить висока”.
Чимало учнів, які закінчили ансамбль зараз заснували свої гуртки - Зоя Новидарська - колектив сучасного танцю “Ультра”, Наталка та Ігор Франчуки - колектив “Мерінга”. Багато танцівників також продовжують навчання хореографії вже у вищих навчальних закладах.
“Проте крім свята є і друге сторона медалі - щоб бути у танцях, потрібно дуже це любити, адже це складна та виснажлива праця”, - наголошує Леся Калічак.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
