“Всі наші мрії та плани на майбутнє назавжди відібрала війна". Ця фраза стала буденною для мільйонів українців. Її ж повторює і Наталія Машкаринець - війна у жінки забрала нареченого.
Олег Лєбєдєв на позивний "Крилатий" 24 лютого був за кордоном. Через три дні повернувся в Україну і пішов на війну добровольцем, служив кулеметником, загинув під Бахмутом. Чоловік хотів побратись з коханою, але не встигли.
Повернувся з-за кордону, щоб піти захищати рідну землю
Олег Лєбєдєв народився 17 вересня 1986 року у Дрогобичі. У 2008 році закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом, де здобув кваліфікацію “юрист”. Потім проходив службу у Львівському інститутові Сухопутних військ на посаді механіка-водія. А також у 169-уму навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого.
Його двоюрідна сестра Анна розповідає, що вони росли разом. Олег для неї був другом.
“Олег старший за мене на рік. Ми були не просто брат і сестра, а справжніми друзями. З дитинства він завжди мене підтримував, був добрим і любив пожартувати. Я завжди знала, що у мене є брат, який захистить і постоїть за мене”, - каже сестра.
Анна та Олег у юностіФото: з архіву Анни
24 лютого, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, чоловік був у Чехії. А вже через три дні приїхав до Дрогобича.
“Після повномасштабного вторгнення я три дні не могла до нього додзвонитись. А потім просто дзвонить і каже: “Аню, я в Дрогобичі”. Ми зустрілися в центрі міста, він мені подарував три троянди. До речі, Олег завжди дарував мені квіти, на день народження, на 8 березня. Потім ми говорили про важливість допомоги військовим”, - розповідає Анна.
Олег та Анна зустрілись вперше після повномасштабного вторгненняФото: з архіву Анни
Після повернення до Дрогобича, Олег, не чекаючи повістки, пішов до військкомату добровольцем.
Служив у резерві, а потім відправився на Схід
Своїй сім’ї Олег сказав, що готовий іти на фронт, захищати нашу землю. Його позиція була виваженою, він розумів серйозність рішення. Рідні, знаючи напористий характер Олега, прийняли його вибір.
Як розповіла сестра, Олега розподілили до лав Національної гвардії України. Одразу на передову не відправили - він служив у резерві в більш безпечному місці. Саме там і познайомився зі своєю дівчиною, а пізніше нареченою Наталією.
“Ми зустрілись випадково, бо я затрималась на роботі. Коли поверталась додому - Олег з побратимами йшли на пробіжку. Ми просто перетнулись на вулиці, познайомились, я навіть спершу не хотіла давати йому свій номер. Пізніше ми говорили одне одному, що нас поєднала доля”, - згадує жінка.
Наталя розповідає, що Олег завжди хотів, щоб вона посміхалась, піклувався про неї. А згодом запропонував одружитись.
Коли набирали бригаду оперативного призначення на схід України, чоловік пішов одним з перших. Там служив старшим кулеметником 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України.
Наталія сприйняла таке рішення складно, навіть намагалась відмовити коханого, проте нічого не вийшло.
"Я життя віддам, щоб ви жили в Україні, а не в російському пригородку", - писав Олег Наталії.
Уривок з листування Наталії та ОлегаФото: надане Наталією
Останні слова нареченій: “Кохаю тебе, цьом-па”
Перебуваючи в гарячих точках, Олег попри все знаходив можливість поспілкуватись з близькими: до нареченої він часто дзвонив, з сестрою - списувався. Наталія розповідає, що чоловік рідко розповідав про труднощі, ніколи не жалівся, навпаки – завжди вірив у краще і казав, що з ним все буде добре. Олег планував повернутись до дівчини на декілька днів - пара хотіла розписатись. Проте, на жаль, не склалось. Наталія розповідає, що в майбутньому з Олегом планували дитину, хотіли донечку з зеленими очима.
“Всі наші мрії та плани на майбутнє назавжди відібрала війна. Я пам’ятаю останню фразу, яку він мені сказав телефоном: “Кохаю тебе, цьом-па”, - згадує Наталія.
Найцінніша річ, яка залишилась у нареченої - обручка з заручин та браслет, який Олег сплів власноруч. А ще - іменний медальйон, такий самий був у чоловіка.
Після загибелі Олега, Наталія та родина чоловіка дуже зблизились, підтримували одне одного, вони спілкуються і досі. Також дівчина розповіла, що велику підтримку знаходить серед інших людей, які також втратили близьких у війні. Здебільшого вони спілкуються у фейсбук-групах.
Відповідаючи на питання, як підтримати тих, хто втратив рідних, близьких на війні, Наталія говорить, що у ці моменти найкраще просто бути поряд.
“Дібрати слова, які б полегшили втрату людини неможливо. В цей момент потрібно бути з нею поруч, просто посидіти, поплакати, помовчати”, – каже Наталія.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
