У Дрогобичі на базі Дитячої художньої школи діє музей народного побуту. Там можна побачити багато цікавих старовинних речей, серед яких жорна, моталка, гасові лампи, свічники.
Експонати для музею збирали понад чотири роки
Директор Дитячої художньої школи Ігор Шимко розповів, що більшість предметів у музеї зібрав саме він. Чоловік є співавтором книги “Дрогобиччина: свідки епох”. Для написання книги автори відвідали усі села і міста Дрогобицького району, спілкувалися з жителями, шукали старовинні речі.
“Ці речі збирались, стояли, і в один момент я вирішив, що чому б не зробити з цього музей”, – розповідає Ігор Шимко.
Чоловік детально розповідає про експонати – тут речі, які збирались протягом чотирьох років. Також чимало робіт учнів художньої школи.
Найперше увагу привертає велика конструкція для виготовлення борошна 1930-их років – жорна. Її музею віддала жінка з села Опака. Експонат, до речі, цілком робочий. Тобто туди можна насипати зерна та перемолоти його на борошно. Проте, як розповідає директор, останнім часом цього не роблять – щоб уникнути появи гризунів.
Жорна
Крутити жорну зовсім не складно – вона не така важка, як здається на перший погляд. Та і процес це, більше цікавий, особливо зараз, ніж виснажливий.
Прикрита старовинною скатертиною у куточку стоїть скриня – там у давнину зберігали тканини та одяг. Особливість її в тому, що вона закривалась дуже щільно – намертво, і відповідно тканини там не псувались, бо ніякі комахи не мали туди доступу. Поруч зі скринею є різна тканина ручної роботи. Грубу використовували для штанів, трішки тоншу - для сорочок. Скриню з тканинами для директора віддали у селі Літиня.
Скриня для зберігання тканин та одягу
У музеї є все – від льону до вишитих рушників
На самій скрині стоять керамічні вироби учнів школи, а збоку – маленька скринька для прикрас. Це ручна робота, її виготовив місцевий мешканець у 1970-их роках.
Збоку коло скрині розташувалась – моталка. Її використовували, щоб мотати нитки з клоччя льону. Особливість її в тому, що жінці не потрібно було вручну “закручувати” нитку, а лише внизу натискати ногою. Тоді запускався весь механізм, в якому потрібно лише подавати льон.
Моталка
Але є й інший пристрій. Тут вже треба працювати руками. Жінка сідала на спеціальне крісло, угорі якого кріпилось клоччя льону та закручувала нитку на веретено вручну.
У музеї чимало вишитих рушників. Вони весільні, проте найкращий, як розповідає Ігор Шимко, забрали, щоб перевишити. Адже орнамент на ньому неймовірний.
Вишитий рушник у музеї
У куточку стоять старовинні праски – повністю залізні. Щоб користуватись, їх спершу потрібно розігріти на вогні, аж тоді вони мали ефект. Також є вже простіший варіант – у праску засипали вугілля і таким чином прасували та не чекали поки вона розігріється.
Праски
Щоб освітити приміщення використовували гасові лампи. Всередину заливали спеціальний рідкий гас, а за допомогою нехитрої конструкції можна було підняти чи опустити гніт. Чим вище він був, тим більше світла давала лампа.
А ще на подібній лампі можна було приготувати їжу. В неї теж заливали рідкий гас та за допомогою металевої палички, яка засувалась всередину, запускали повітря. Так з’являвся вогонь та можна було щось приготувати. Актуально зараз, до речі.
Поміж старовинних речей собі місце знайшли дзвіночки – таку колекцію збирає директор. Йому їх привозять з різних регіонів України та навіть з-за кордону.
А поруч кераміка від учнів – тут і глечики, і горнятка, все стилізоване та з візерунками.
А також є і вироби з металу, це підвіски – патріотичні з гербом, ангелики чи просто тваринки.
Директор художньої школи Ігор Шимко зазначає, що він приймає всі цікаві старовинні речі.
Музей працює з 12:00 до 18:00 з понеділка по п’ятницю, то ж якщо вам цікавий народний побут Дрогобиччини, завітайте та насолодіться неймовірними розповідями від екскурсовода. Вхід безкоштовний.
Адреса – вулиця Лесі Українки, 37.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
