Якщо запитати в українців про Київ, Львів чи Одесу, розмова буде тривати довго: про набите метро в час-пік, про бруківку в центрі міста Лева, про брудне море та дорогі ціни на житло в сезон. Інша справа, коли питаєш про маленькі міста України, — інколи навіть важко пригадати, в якій області воно розташоване.
Дрогобич — одне з тих міст, на яке лягає тінь великого туристичного Львова, а при згадці «західна Україна», в уяві виринають Карпати. Попри те, що на ЗНО потрібно знати церкви Дрогобича, а в літературі оспівується краса цього міста, про Дро не так багато і знають. Журналістка Дрогобич.City Юлія Бондар вирішила дізнатися, що про Дрогобич знають люди з інших населених пунктів України.
Антоніна Андрійчук
Озеро, Волинська область
Перша асоціація, яка виникає при згадці Дрогобича, — це Юрій Дрогобич. Видатний науковець і вчений, який народився в Дро, багато чого зробив для світової і української науки. Також знаю про Дрогобич завдяки своїм друзям і знайомим, які часто хвалять місто, люблять його і всіляко популяризують.
Дрогобич для мене — це також про сіль. Я знаю, що там розвинене солеварство. Є багато атракцій, пов'язаних із цим. Це такий туристичний бренд, який стає все більш відомим. Також для мене Дро — це про красиву архітектуру. Коли переглядаю фото своїх знайомих з Дрогобича, в око впадає стародавня архітектура міста.
Ірина Сорока
Дзензелівка, Черкаська область
Дрогобич — місто, про яке читала з підручників історії, але фізично не була. Розташоване неподалік Львова і цей факт дає можливість реально відвідати край, помандрувати невідомими стежками та відкрити для себе новий вимір України.
Чим зацікавило мене? Перші згадки про Дрогобич можна знайти на сторінках підручників з історії України для 5 класу, саме в період формування кордонів Київської Русі. З географічної точки зору Дрогобич перебуває в Східній частині Галичини, тому варто зазначити, що місто після першого поділу Польщі опинилося в складі монархії Габсбургів. З підручників історії знаю, що місто багате на архітектурні пам’ятники, які переплітаються між собою, і в той же час абсолютно різні.
Різноманітності архітектурних пам’яток культури передувала зміна ментальності в соціумі, тобто зміна влади, устроїв.
Знаю одне, коли знайду час та матиму можливість — неодмінно навідаюсь до Дрогобича, адже пізнавати свою землю, то найкраща справа серед всіх інших!
Анастасія Левкова
Старокостянтинів (Хмельницька область) — Львів
Вперше у Дрогобичі я побувала ще студенткою у 2006-му році, бо звідти походила моя університетська подруга і я їздила до неї в гості. З того, що запам'яталось, — це книгарня, бо в моєму рідному містечку книгарні не було, і я тоді думала, що книгарні — це надбання лише великих міст на кшталт Києва або Львова, і пам'ятник Степану Бандері. Мені сказали, що Дрогобич першим з українських міст поставив цей пам'ятник (пам’ятник Бандері у Дрогобичі встановили у 2001 році; раніше подібні пам'ятники встановили лише в Старому Угринові (1990), Коломиї (1991) та Бориславі (1998) — ред.).
Найбільше мені запам'ятався мій приїзд у Дрогобич уже порівняно недавно, 24-26 серпня 2019 року.
Подружжя є ще й культурними менеджерами, вони організовують у рідному місті чимало цікавих заходів, зокрема Jazz Bez.
У ті дні я побачила вид Дрогобича з ратуші, вулицю, описану в «Цинамонових крамницях» Бруно Шульца, чудовий Дрогобицький краєзнавчий музей (будівлю, в якій він розташований, звуть «Вілла Б'янки»), дерев'яну церкву Святого Юра, пам'ятник Юрію Котермаку (Дрогобичу), синагогу, збудовану 1865 року і знищену за часів Другої світової, відновлення якої почалося у 2013, і мені навіть пощастило зайти досередини, хоча синагога відчинена не щодня.
Я сфотографувалася біля знаку «Мамо, я у Дрогобичі», сходила на екскурсію в солеварні, була вражена експозицією, присвяченою Бруно Шульцу, зокрема його картинами. Бачила дрогобицьку стіну плачу, два цвинтарі — один старий єврейський, інший християнський.
Відтоді я дуже люблю Дрогобич і розумію, що це одне з унікальних міст, багатюще на пам'ятки, при цьому затишне та привітне. І я дуже вдячна подружжю Максимових, бо небагато хто може розповісти про місто й показати його так, як вони, і саме завдяки їм та іншим активістам Дрогобича місто стає знаним і любленим за його межами.
Жанна Озірна
Горішні Плавні, Полтавська область
У Дрогобичі, на жаль, ніколи не була — лише проїжджала, коли їхали у Борислав зі Львова. Але з університету пам’ятаю вірш про Дрогобич Костянтина Москальця.
«Від смерті у воді
Ти заховався в крихітній і білосніжній мушлі;
Тут є вікно, вино і плити,
А навесні дозволено закласти
Квітник і виростит там
Гліцинії або кулясті блискавки.
Минуло дві зими.
Улітку ти досліджував семантику пелюсток,
І фоліанти францисканців, і дощі.
І все подвір’я заслала золота стружка,
І катастрофично бракувало паперу,
І ти зважився поїхати до старовинного миста, —
З перукарнями, ратушею, залізницею.
Дрогобич.
Дрогобич, треба набрати повні плюца
Липневого повітря - і пірнути,
… Ти вже піднімався на поверхню,
Ти бачив годинника ратуші
Навпроти своїх очей.
А хрести собору — внизу;
Ти не заховався від смерті у воді,
І ще й донині главно опускаєшся на дно
Самого неба».
Юлія Бридун
Нові Санжари, Полтавська область
На жаль, в Дрогобичі ще не була, але точно знаю, що там є соляні шахти та гарний центр міста з великою історією. Також там відбувався Всеукраїнський волонтерський табір «Будуємо Україну Разом» в 2019 році.
У Дро табір тоді допоміг створити Молодіжний простір на вулиці Осмомисла, 10, намалювати мурал на одній зі стін Будинку Вчителя, а також допомогли двом сім’ям у скруті. І в планах маю обов’язково відвідати сама.
