Підприємець Олексій Малицький – співзасновник брендів шкарпеток Sammy Icon, браслетів Morza та одягу Clan-P, компаній Sota та KOMA test. Народився у Дрогобичі, а два роки тому переїхав до Лос-Анджелеса. У 27 років увійшов до списку Forbes Україна «30 до 30», наразі розвиває свій канал на YouTube «Старший Брат». Редакція Дрогобич.City поспілкувалась з Олексієм про його діяльність в Україні та переїзд до Лос-Анджелеса. Про брендінг міст і чому це важливо. Й, звичайно, про Дрогобич, його найкращі місця та про те, яким він може бути у майбутньому.
Олексій виріс у Дрогобичі, після закінчення школи №1 отримав диплом магістра у Києво-Могилянській академії за спеціальністю «маркетинг». Деякий час жив у Трускавці, Києві, наразі – у Лос-Анджелесі.
Співпрацює з Агенцією туристичних ініціатив та разом з Ігорем Чавою і Олегом Білим допомагає українським містам вибудувати свій бренд. Раніше Олексій долучився до розробки логотипу Дрогобича та брендінгу міста. Став координатором проєкту зі створення платформи «ІнвестДро». Вкладаючи свої знання й досвід, допомагає розвивати Дрогобич як туристичне місто.
«Страхи з’являються завжди. Потрібно просто пробувати і бути готовим до того, що вийде не все»
Олексію, ви створили бренд шкарпеток Sammy Icon, браслетів Morza, футболок Clan-P. Були страхи, що не вийде? Що робити, якщо такі з'являються?
Бренди створював через те, що не вмів робити щось інше. Займались доставкою речей з Китаю. І побачили, що можна заробляти більше, якщо брендувати продукцію. Потім почали налагоджувати виробництва. Страхи з’являються завжди. Потрібно, як би це дивно не було, просто пробувати та бути готовим до того, що вийде не все. До дівчат на вулиці страшно підходити тільки перші 50 разів.
В одному з інтерв’ю ви розповідали, що підприємець у четвертому поколінні. Чим займалися ваші родичі?
Це дійсно так. Мій прадідусь був десятником у пана. Моя прабабуся під час війни багато торгувала, була бухгалтером в церкві. Дідусь водив худобу. У тата транспортна фірма у Дрогобичі.
У 2016 році ви відійшли від бізнесу Sammy Icon. Чим займаєтесь зараз?
Два останніх роки я мешкаю у США, допомагаю стартапам з України виходити на американський ринок. І веду колівінг SOTA — це житло для молодих людей.
Чи змінюється щось, коли бачиш своє ім'я у рейтингу Forbes «30 до 30»?
Так, змінюється. Forbes — це життєве бажання, навпроти якого ти ставиш галочку і все. У всіх, хто займається таким же видом спорту, як і я — підприємництвом — воно точно є. І коли ти закриваєш одне зі своїх бажань чи мрій — це круто. Батьки дуже радіють, ти радієш, що тебе визнали — хоча, звісно, в цьому є доля фарту і везіння. Але глобально більше нічого не змінюється.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Як познайомилися з Ігорем та Олегом та як з'явилася Агенція туристичних ініціатив? Що найцікавішого у цій сфері?
З Олегом ми познайомилися, коли він розробляв дизайн футболок, коли в мене ще була мережа магазинів One Factory. Його дизайни були дуже популярними, зокрема під час Революції гідності.
А з Ігорем познайомились через 4 роки, тоді з'явилося бажання створити щось для рідного міста. Я подумав, що це може бути бренд. Створили запит, з’явилася ініціативна група, з якої єдиним, хто лишився працювати над змінами у місті, був Ігор. З ними ми й далі співпрацюємо — і реалізували вже багато крутих проєктів і продуктів.
«Бренд міста — це те, що я хочу знати про місто, і досвід, який я у ньому можу пережити»
Бренд товару — це якість і клієнтоорієнтованість, чи щось більше? І про що ведемо мову, якщо говоримо про бренд міста?
Бренд складається з двох речей. Перша — це певні атрибути, за якими ми його впізнаємо, логотип і дизайн (наприклад, одяг у барберів). Друга складова — цінність, яку дає бренд. Нова Пошта для нас відправляє продукцію з однієї точки в іншу і не підводить. Nike — це якісний спортивний одяг. Однак є професійні заняття спортом, для яких він не підійде.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Бренд міста — це те, що я хочу знати про місто, і досвід, який я у ньому можу пережити. У випадку Дрогобича — наприклад, це сіль і страви, які з нею можна скуштувати. А в майбутньому це будуть класні вулиці та гарні фото, які там можна зробити
Вигідно подати й продати ідею, створити бренд — це талант чи все ж досвід? Якою є ваша історія?
Гарно подати бренд — це вміння, якому можна навчитися. Це виключно про те, як ти розказуєш історії. І як ти наповнюєш ці історії подіями, простором, де вони відбуваються, кольором і музикою.
І так створювати бренд, адже у людей таким чином із ним буде пов'язано багато історій. Це не залежить, від сфери у якій ви працюєте.
Чи правильна думка, що в Україні слово «бренд» — як дорогий сервіз, що випадково опинився у будинку. Викликає захоплення, але не має розуміння навіщо він потрібен.
У багатьох компаній скоріше за все так. Я від початку пандемії не був в Україні, можливо, щось змінилося. Раніше ж часто чули такі фрази від клієнтів — нам потрібний сильний потужний бренд, тоді й на маркетинг не треба буде витрачати кошти. Але це міф, адже спершу треба донести, що наш бренд існує, а потім довести цінністю, що варто ним користуватися. Просто логотип ніколи не стане брендом.
Чи доводиться працювати з клієнтами з України? Є особливості роботи, адже між США й Україною є відмінності.
Так, я працюю виключно зі східноєвропейськими проєктами. Українським проєктам бракує масштабу мислення — це помічають всі. Команди думають про реалії, а в США заведено, що люди говорять більше, ніж насправді є. Коли українські команди приїздять зі своїми реаліями, їхні слова все одно ділять на два. І тому результат майже відсутній або нульовий.
Ще відмінність — є люди, які впевнені, що знають, як працює світ. Коли вони хочуть щось зробити в США — стикаються з жорстокою реальністю, яка стає ще більш жорсткою через те, що вони не готові сприймати те, чого не розуміють.
Їхня перша помилка у них в голові — не сприймати нову інформацію. Інша помилка — думати, що можна щось реалізувати з України в США. Хоча б одна людина з команди має бути в Америці. А ще чітке попадання в нішу і досвід. Якщо його немає — раджу побути тут, щоб набратися його.
Що важливо місту — мати свій бренд, логотип? Чи вміти ним користуватись? Що для цього потрібно чи чого нам не вистачає?
Місту важливо мати людей. І створення логотипу, і створення бренду, і навчання, як ними користуватися — все залежить від людей. Мертве місце нікого не притягує, якщо про нього не створили хоча б однієї історії.
Ніхто не розкаже історію туристу, який приїхав, не підкаже, де сфотографуватися, ніхто не намалює мурал, ніхто не прибере вулицю. Місто в першу чергу вимагає людей, яким воно не байдуже.
«Я впевнений, що через 2-3 роки Дрогобич буде на рівні зі Львовом»
Вважаєте Дрогобич прогресивним містом? У чому його «сіль»?
Так, і на місяць декілька разів працюю над тим, щоб посилювати це. Шукаємо інвесторів, які б могли зайти у місто і створили робочі міста. Я бачу, як місто змінюється.
Хоча не живу у Дро з 2006-го, але за 15 років ще ніколи так часто друзі не надсилали фото зі своїх подорожей до Дрогобича. Це почалося три роки тому і зараз стає тільки популярнішим. До 2019 року не було жодної фотографії.
Постійно бачу позитивні коментарі, хоча напевно тим, хто мешкає у Дрогобичі, складно оцінити ці зміни — адже вони довго запрягаються і швидко летять. Я впевнений, що через 2-3 роки Дрогобич буде на рівні зі Львовом. Це буде такий собі туристичний дует — коли їдеш до Львова, треба обов'язково побувати й у Дрогобичі.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Давно були у Дрогобичі? Що вас зараз пов'язує із рідним містом?
У Дрогобичі я не був уже 2 роки, коли поїхав з України. Там мешкають батьки. Це моє рідне місто, де я провів своє свідоме дитинство. Ходив до школи, було багато друзів, емоцій, жив на декількох вулицях. Дуже люблю Дрогобич, адже це моє місто назавжди.
Найкращий спогад, який пов'язаний із Дрогобичем — це...?
Коли я перейшов до 5 класу у школі №1, викладачка Дарія Маркіянівна Ковальська попросила нас придумати два приклади з математики і вирішити їх. Треба було поділити одне число на інше.
Бачу, що вже один хлопчик пішов показувати роботу, потім дівчинка. А я думаю — от, я не встигаю. Пішов третім. Пам'ятаю, вона сильно здивувалась і запитала, чому я взяв саме тризначне число. А я подумав, що інші числа несерйозно брати. І тоді вона каже — сідай спереду. Так я просидів на першій парті до 11 класу. Дарія Маркіянівна була фантастичною вчителькою.
Якби ви могли щось зберегти з Дрогобича вашого дитинства, що б це було?
Моє дитинство припало на 90-ті. Запам’ятав, як ввели гривню — і дали якісь блискучі монети, які ти до того не бачив. Дитинство — це гуляти на вулиці, багато бігати, радіти кока-колі та зошитам з кольоровою обкладинкою. Все доволі стандартно. Але особливими були друзі й той час, який вже ніколи не повернеш.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Що б порадили туристам відвідати у Дрогобичі? Які в у вас тут «місця сили»?
Місця сили в Дрогобичі для мене — це центр, базар на Автовокзалі, де я часто бував, вулиця Воїнів УПА. Кожному, хто приїздить до Дрогобича, радив би відвідати костел, церкву Святого Юри, синагогу і побачити, як люди жили разом 100 років тому, як всі мирно існували в злагоді. Тут треба дивитися на минуле з думкою про майбутнє.
«У Штатах ти завжди можеш знайти «колег по схибленості»
Коли й чому вирішили переїхати до Лос-Анджелеса? Як проходила адаптація та що давалося найважче?
У 2018 році зі стартапом побував у Лос-Анджелесі й подумав, що хотів би тут якийсь час пожити. Згодом з'явилася можливість працювати над колівінгами. Так і потрапив сюди. Взагалі це перше місто, у якому я захотів пожити та бути його частиною, хоча до цього був у 20 країнах. Найважче у переїзді — адаптація до невідомих людей, звичок, традицій і усвідомлення, що ти не звідси й все треба починати спочатку.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Чи складно було відчути себе своїм? Чи змінилися звички, які були під час життя в Україні? Що найбільше дивує в місцевих особливостях життя?
Мені не було складно відчути себе своїм, адже США — країна емігрантів і одна із найкомфортніших країн, адже більшість тут звідкись приїхали. Тут інші продукти, інший розпорядок життя. Останні 10 років я мешкав у Києві — і там було зручно їздити на громадському транспорті. У Лос-Анджелесі на громадському транспорті просто нереально кудись доїхати й доводиться їздити на авто, хоча це й не сильно подобається. Коли їздив на метро у Києві, часто читав книжки. Тут же вдається читати менше.
В Україні часто такі люди залишаються одні, і суспільство їх не розуміє. Тут ти завжди можеш знайти "колег по схибленості". І ще свобода самовираження — це мене вразило, коли я тільки переїхав. В Україні мені це здавалося неможливим. Жінці може бути 80 років, а у неї червоне волосся, тату, і вона їде на мотоциклі у шкіряній куртці.
Якщо порівняти усі міста, у яких довелося пожити (зокрема Дрогобич, Київ, Лос-Анджелес) — і описати їх декількома словами чи асоціаціями, то якими б вони були? Яка найбільша різниця у житті в цих містах? Що наповнює, а що навпаки найбільше забирає енергію у них?
У Дрогобичі є люди, які хоча й розмовляють українською, впевнені у розчаруваннях. Вони не думають про світле майбутнє, а лише хочуть повернути темне минуле. Це найбільше розчаровує. Ті, хто не бачать позитивних змін, а завжди хочуть мати рацію. У Києві забирає енергію агресія на вулицях. В Лос-Анджелесі — безпритульні, коли вони кричать вночі або смітять довкола.
Дрогобич — енергетичне місто. Йому потрібно лише додати місця, які б були впізнавані в країні. В Києві наповнюють прогулянки й люди. В Лос-Анджелесі — це океан, до якого мені їхати 30 хвилин. Це фантастичне місце.
Фото: Facebook-сторінка Олексія Малицького
Що плануєте на майбутнє, книгу «Як почати бізнес у четвер» завершили? Загалом будувати плани — це добре чи не дуже? Це мотивація чи обмеження себе у діях?
Книжку ще не дописав, бо коли пишеш з душею, це забирає дуже багато часу. Я назбирав матеріалу на сторінок 100, але коли оформили 20-30 із редактором — виявилося, що це дуже затратний процес. Тому вирішив, що писатиму тоді, коли зможу все відкласти. Тож поки що цей етап в житті лишився на майбутнє.
Життя ніколи не піде по рейках, воно завжди йтиме вправо чи вліво, але в потрібному напрямку. Тому, коли ви будуєте план на день, на годину, на розмову — плануйте хороший, поганий і середній варіант. І рухайтесь по тому, який для вас зараз найбільш прийнятний. Будь-яку мотивацію переможе людина з планом. Тож план це не обмеження — він допомагає кристалізувати мрію в ціль.
