У січні локальну інфострічку заповнила новина про встановлення пішохідних огороджень вздовж тротуару на вулиці Лесі Українки, навпроти супермаркету «АТБ». Коментатори і жителі міста новину сприйняли здебільшого позитивно, стверджуючи, що це підвищить безпеку пішоходів. Якщо коротко: ні, не підвищить. Це рішення, після чого аварійність цієї ділянки відчутно зросте. І ось чому.
Пішохідні огородження вздовж тротуарів на міських вулицях були дуже поширені в Європі ХХ століття і особливо в СРСР та вважались невід’ємною частиною інфраструктури. Тим не менш, на початку ХХІ століття деякі країни почали ставити їх ефективність під сумнів, а в кінці 2000-х влада Лондона однією з перших почала їх масово демонтовувати.
Місцеві жителі злились і писали петиції, однак результату це не дало – на тисячах ділянок доцільність пішохідних огороджень була переглянута і на більшості з них їх прибрали. Що ж, по-вашому, сталось? Можливо, пішоходи почали масово кидатись під колеса і аварійність зросла настільки, що паркани поставили назад?
От і ні – за результатами дослідження, опублікованого декілька років тому, на ділянках, де прибрали огородження, загальна аварійність впала на 48%, а кількість інцидентів, де пішоходи отримали серйозні травми – на 56%.
Паркани створюють у водіїв відчуття розслабленості. Ділянка на Лесі Українки – дуже активна і до встановлення парканів кожен водій знав, що перед зупинкою потрібно пригальмувати і дивитись по сторонах, бо хтось може вибігти на дорогу. Тепер же водії знатимуть про загородження і будуть менш уважні – саме це стає головною причиною серйозних інцидентів.
Паркани не зупинять порушення правил. Пішохідне з’єднання між АТБ і зупинкою надто активне, аби ліквідувати його огородженням. Багато хто обурюється, що люди продовжують переходити дорогу поза переходом і після встановлення паркану – але нічого дивного в цьому немає. Люди не будуть робити гак довжиною в 130 метрів і стояти на світлофорі, якщо є можливість перескочити через огородження або відійти в іншу сторону і через 5 секунд та 10 метрів бути на місці. Це питання здорового глузду, а не дотримання правил. Цілодобового поліцейського туди не поставиш і штрафами питання не вирішити. Поєднуємо це з попереднім пунктом і маємо що? Правильно, суттєве підвищення аварійності.
Цікаво, що багато людей виправдовують встановлення парканів якраз тим, що зараз водіям треба проїжджати цю ділянку повільно і весь час переживати, що хтось вискочить на дорогу. Уявіть собі, яка трагедія – водіям доводиться бути уважними за кермом! В цьому іще один недолік парканів – вони зміщують вуличний пріоритет в сторону автомобілів.
Головний тренд сучасної урбаністики – автомобілістам не має бути комфортно в центрі міст, вони мають увесь час перебувати в режимі підвищеної уваги. Так-так, ви все прочитали правильно.
Що ж робити, якщо не ставити паркани? Все дуже просто – організований наземний пішохідний перехід, можна з підвищенням, як на вулиці Грушевського. Те, що до найближчого іншого переходу менше 100 метрів, не має жодного значення. У розвинутих країнах зараз популярна стратегія Vision Zero, яка узагалі передбачає вулиці, які пішоходи можуть перетинати де хочуть і водії повинні їх пропускати.
Надземний чи підземний переходи – це не вихід від слова «взагалі». По-перше, їх там банально нема де помістити, по-друге, для неповносправних, людей похилого віку і матерів з візочками вони стануть справжнім випробуванням і по-третє, змушувати людей спускатися під землю або залізати на естакаду заради того, аби перетнути 5 метрів вулиці звучить як довершений акт знущання.
В Україні переконання про безпеку на дорогах все ще застарілі, і не тільки серед населення, а й у влади, і цей випадок і реакція на нього – яскрава тому ілюстрація. За останні роки у Дрогобичі зробили багато корисного і правильного в плані дорожньої інфраструктури і було б сумно, якби цей тренд втратив силу.
Всі роблять помилки і це нормально. Не треба винаходити велосипед. Паркани на Лесі Українки потрібно забрати і організувати там наземний пішохідний перехід.
