«Це велика авантюра, адже сину лише 4 місяці, але я спробую», — з таких слів рік тому почалась моя співпраця з Дрогобич.City та Агенцією медійного росту – АБО, яка й курує мережу сайтів City. Яким був цей рік?
Це є, безумовно, новий досвід для мене, адже вперше працювала з сайтом міста, в якому не жила й ніколи не була. Працюючи з інформацією, дізнавалась все більше про Дрогобич, його культуру та звичаї. Тож заочно ми з містом були знайомі заздалегідь. Завжди імпонувало те, як у Дрогобичі налагоджена робота, як тут шанують своє, як завжди оперативно надають інформацію. Звернувшись за коментарем, журналіст його отримає. І це значно спрощує комунікацію у громаді й дозволяє населенню бути більш проінформованим.
Як налагоджена робота журналістів City під час війни
З початку повномасштабного вторгнення у АБО переформатували роботу. Тепер я — «інформаційний боєць» Медіабатальйону. Нас таких бійців, які підтримують локальні сайти, багато по всій Україні. Хтось працює безпосередньо в містах, хтось віддалено. Саме відчуття, що ти не один з сайтом, що працює потужна команда, яка інформує, розповідає та створює стабільність в інформаційному полі в районах, це важливо. Також неймовірно цінується те, що й далі можу бути корисною для читача й працювати. Це важлива підтримка.
Так, колеги з медіабатальйону, наповнюють сайт Гуляйполе.City. Місто вже два місяці без світла й води, під постійними обстрілами, тож підтримка від агенції була максимально важливою. Тут, до слова, варто згадати те, що пандемія ковіду навчила дистанційно працювати.
Про що хочеться розповідати локальному медіа
З Дрогобичем ми вже познайомились безпосередньо. Це організоване, творче, затишне місто, про яке хочеться розповідати. Тут гарно розвинутий волонтерський рух і я не зустріла жодної людини, якій байдуже її місто. Напевне, тому тут багато активістів та ініціатив. Словом, Дрогобич — те місто, яке спонукає працювати.
В опитуванні від Lviv Media Forum цікавились, що змінилось під час роботи з початком воєнного стану. Особливо нічого не змінилось, принцип той, що й раніше: спілкування, інформування, виокремлення головного. Утім, у матеріалах поменшало адрес і конкретики, яка стосується допомоги на передову. Тобто самоцензура працює. Наразі ми підтримуємо креатив, намагаємось розповідати добрі новини, налаштовувати на позитив та взаємодопомогу, які так важливі під час війни.
Один з моїх викликів під час воєнного стану
Щодо викликів, то одним з них є висвітлення певних рішень військового командування під час воєнного стану. Це навіть інакше, ніж у 2014-2015 роках, коли в країні не запроваджували воєнний стан. Наприклад, ніхто не розповідає, як реагувати, коли рідні бійця стверджують, що його відправили на передову без потрібної підготовки й навичок роботи з технікою, яка дозволить тримати оборону.
Так, ці питання підіймає редактор у Цензор.НЕТ Юрій Бутусов. Щоправда, він розглядає ситуацію з точки зору військового, використовуючи свій досвід позаштатного радника міністра оборони Андрія Тарана, аналізує ситуацію. Власне журналістам, зокрема тим, хто працює з локальними медіа, ніхто не розповідав і не проводив тренінгів про те, як працювати з такою інформацією в умовах воєнного стану і це той досвід, який доводиться отримувати вже в процесі.
