Після 2014 року волонтери включились у свій бій - знайти, відвезти, зібрати. Їхня мотивація - робити так, щоб наші воїни повернулись додому, це інвестиція у майбутнє. Своїм досвідом вони ділились 24 травня на Клубі активної громади.
Олександра Пашко, Андрій Зимянський, Ірина Юрчак, Володимир Бараняк та Богдана Турів волонтерять по-різному, проте у всіх одне завдання - допомогти, підтримати та зробити свій внесок у перемогу.
Олександра Пашко: “Ми звикли до війни, якби це погано не звучало”
Олександра ПашкоФото: facebook.com/Пашко Олександра
Олександра Пашко - керівниця відділу сім’ї, дітей та молоді Дрогобицької міської ради. Волонтерством почала займатись у 2014 році, після початку війни на сході України.
“Досвід волонтерства після 2014 року дуже став у нагоді, особливо на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли люди були розгублені й потрібно було хоч щось робити”, - каже Олександра Пашко.
Вона розповідає, що сітки, які дрогобичани у перші дні після 24 лютого разом плели на площі, були не потрібні військовим, адже вони технологічно неправильно зроблені. Проте це дало людям розуміння того, що важливо робити все, що у їхніх силах, допомагати.
Керівниця відділу сім’ї, дітей та молоді наголосила і на тому, що рік тому була більша активність людей, допомоги було більше.
“З іншого боку, тепер ми звикли до війни, як би це погано не звучало. Ресурс людей також вичерпується. Зазвичай, громадяни включаються тоді, коли йде цільова збірка, наприклад на дрон, ремонт машин, продукти для певного підрозділу, особливо коли у ньому служить хтось зі знайомих”.
Жінка згадала і про волонтерство дітей - блокпости, які ставили влітку та збирали кошти для ЗСУ.
“Нам потрібні були кошти на довіз поранених з фронту. У бюджеті тоді готівки не було. Я написала, що готуються виїзди й потрібні гроші на пальне. Діти нам несли ці гроші з блокпостів. І фактично частково за дитячі гроші були привезені поранені на лікування”.
Андрій Зимянський: “Ресурс у людини має властивість вичерпуватися, але він не закінчується”
Андрій ЗимянськийФото: facebook.com/Андрій Зимянський
Андрій Зимянський, кандидат психологічних наук, викладач факультету історії, педагогіки та психології Дрогобицького державного педагогічного університету. З початку війни у 2014 році посильними методами долучався до волонтерства й закликав до цього студентів.
Чоловік працює у сфері надання психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам та військовим. Він зазначає - психологічна допомога, це те, чим може допомогти. Тому не полишає цю справу.
“Працювали з трирічними дітьми, людьми, старшими 70 років, пораненими бійцями. Також підготовляли бійців, які їдуть на передову, працювали з пораненими воїнами”, - каже Андрій Зимянський.
Також чоловік надає психологічну допомогу матерям загиблих героїв.
Андрій Зимянський зазначає, що у теперішній час ресурс людей може вичерпуватись. Важливо вміти його поповнювати.
“Хтось насолоджується красою та запахом квітів, хтось дивиться на сонце, хтось обнімає дітей, читає книжку - й так поповнює свій ресурс. Бо він може вичерпуватись, але не закінчиться. Головне вміти його поповнювати”.
Ірина Юрчак: “Серед волонтерів немає кращого чи гіршого”
Ірина ЮрчакФото: facebook.com/Ірина Юрчак
Ірина Юрчак також долучилась до волонтерства ще до початку повномасштабного вторгнення.
“У 2014 році я мала новонародженого синочка, тому ще так активно не могла волонтерити, але робила, що могла. Мені озвучували певні запити, тож я допомагала своїми силами”, - розповідає Ірина.
Близько 5 років жінка займається допомогою онкохворим дітям, людям з ДЦП та малозабезпеченим. А після початку повномасштабного вторгнення ще активніше включилася у допомогу нашим воїнам.
“Якщо є запит від військових, то знаходяться і ресурси, і сили, і кошти. Ти розумієш, що хлопцям відмовити не можна. Волонтери роблять усе спільними зусиллями, тут немає когось кращого чи гіршого. Всі роблять свою роботу на своєму місці”.
Ірина Юрчак ділиться, що її діти, на жаль, рідко бачать маму. Але вони звикли. Син теж волонтерить по-своєму: робить з друзями “блокпости” та збирає гроші на ЗСУ.
Володимир Бараняк:“ Волонтерю, бо не хочу, щоб мене російський Ваня застрелив за гарний годинник”
Володимир БаранякФото: facebook.com/Володимир Бараняк
Мотивація у Володимира Бараняка проста: як чоловік пояснює сам - він егоїст.
“Те, що я роблю, роблю тільки для себе. Не хочу, щоб мене п’яний російський Ваня застрелив за гарний годинник. І все. Як почав волонтерити у 2014 році, так до сьогоднішнього дня роблю і робити буду”, - каже Володимир.
Він розповідає, що робить стільки різноманітної роботи та виконує різних запитів, що не може вже їх оформити в одну відповідь. Його підтримує бажання того, щоб всі воїни повернулися живими.
У волонтерів немає вихідних, відпустки чи спокою.
“У нас час вимірюється тим, скільки ще треба зробити, що лишилося. Й доба для всіх задач аж занадто мала. І коли приходить вечір, більшість з нас думає, що ми сьогодні забули зробити. Організація зборів, доставлення амуніції, їжі та інших речей для військових - технологічно складна справа”, - зазначає волонтер.
Володимир Бараняк згадує про те, як Михайло Кіт з Олегом Пилипівим організовували передачі для воїнів на Різдво та на Великдень.
“120 літрів холодцю, який розливали у день перед виїздом, щоб свіжий був. 2 000 пампухів для захисників. От я насправді не уявляю, як це робити. Як вони це робили? Питання навіть не в кількості, а в різноплановості й в тому, щоб доставити це все у стислі терміни”.
Богдана Турів: “Волонтерство - це не про пожертву, а про інвестицію”
Богдана ТурівФото: з особистого архіву Богдани
Після 2014 року Богдана долучалась до волонтерства як школярка - плела разом з іншими волонтерами сітки у спортивному залі. За два роки до повномасштабного вторгнення, Богдана стала членкинею Української волонтерської служби й два роки координувала цю спільноту у Дрогобичі.
“Волонтерство - це мій спосіб голосувати за власну країну. Я не піду писати про те що мене дратує у Facebook, а натомість намагатимусь вирішити це хоча б на локальному рівні. Після початку повномасштабного вторгнення мій батько та чоловік
долучились до лав ЗСУ і це вже стало моєю особистою справою”, - каже волонтерка.
Зараз Богдана у своїй діяльності робить акцент на культурному волонтерстві: заснувала ініціативу “Теплосердні”.
“Ми зосереджуємось на тому, аби відкривати для себе Україну та інтегрувати людей, у яких ця культура була вкрадена. І власне через культурне волонтерство допомагаємо військовим - за допомогою благодійних заходів збираємо кошти. Для мене волонтерство - це насамперед не про пожертву, а про інвестицію. Я дуже добре розумію для чого я це роблю”.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
