24 травня у Дрогобичі відбувся Клуб Активної Громади “Допомога ЗСУ в Дрогобицькій громаді: 9 років війни та рік після повномасштабного вторгнення”. У форматі панельної дискусії спікери та учасники клубу ділились своїм досвідом волонтерства та розповідали про знецінення, осуд та інші виклики у цій сфері.
Модерували зустріч Леся Нестор та Олена Юркевич.
Ресурс у людей потрібно поповнювати
Серед спікерів у дискусії взяли участь волонтери Володимир Бараняк, Богдана Турів, Андрій Зимянський, Артур Деска, Ірина Юрчак, Оксана Радищак. Також до дискусії долучились Олена Давлюд, Ростислав Божик, Олег Дукас, Михайло Кіт та Олександра Возняк.
Більшість з них розпочали свій волонтерський шлях ще у 2014 році, коли росія окупувала Крим та частину сходу України. На початку волонтери представились та розповіли чим саме займаються. На заході також були присутні представники місцевих органів самоврядування: Олександра Пашко - керівниця відділу сім’ї, дітей та молоді Дрогобицької міської ради та Марія Ярошович - керівниця відділу інформаційної діяльності, цифрового розвитку та комунікацій з громадськістю. Вони поділились інформацією про те, як працює волонтерство у державних структурах.
Спікери дискусії: Ірина Юрчак, Марія Ярошович, Андрій ЗимянськийФото: Дрогобич.City
“Перші сітки, які Дрогобич у перші дні після 24 лютого разом плів на площі, були геть не потрібні військовим, бо вони технологічно недобре зроблені. Проте це дало людям розуміння того, що ми щось робимо”, - згадує свою діяльність у перші дні повномасштабного вторгнення Олександра Пашко. Вона додала, що рік тому активність людей була більшою, а зараз ресурс вичерпується.
Андрій Зимянський, кандидат психологічних наук, зазначає, що ресурс справді у людей може вичерпуватись, але не закінчитись.
“Ресурс у людини має властивість вичерпуватися, проте він не закінчується. Його потрібно поповнювати. Кожен має свій ресурс - хтось насолоджується запахом та красою квітів, хтось дивиться на сонце, хтось обнімає дітей, читає книжку. Головне - знайти свій спосіб поповнення ресурсу”, - зазначає психолог.
Кожен з присутніх, окрім волонтерства має й інші сфери діяльності - робота, бізнес, сім’я. Ірина Юрчак, яка працює за запитами від військових, розповідає, що діти її вдома бачать не часто.
“Але вони звикли. Син блокпости робить з хлопцями та теж збирає гроші на ЗСУ.
Він до мене інколи підходить і каже: “Мам, полежи зі мною”. Я лягаю, але телефон беру в руки. Син дивиться і каже: “Знов пишеш пост подяки”.
Діти у Дрогобичі також активно долучаються до допомоги ЗСУ - кожен чим та як може. Хтось ставить “блокпости”, хтось плете браслети та продає їх.
Спікери дискусії: Богдана Турів, Олександра Пашко, Оксана Радищак, Артур ДескаФото: Дрогобич.City
“Нам потрібні були кошти на довіз поранених з фронту. У бюджеті тоді готівки не було. Я написала, що готуються виїзди й потрібні гроші на пальне. Діти нам несли ці гроші з “блокпостів”. І частково за дитячі гроші були привезені поранені на лікування”, - ділиться Олександра Пашко.
Мотивація та виклики волонтерства
“Я егоїст. Те, що я роблю, роблю тільки для себе. Не хочу, щоб мене п’яний ваня застрелив за гарний годинник. І все. Як почав у 2014, так до сьогоднішнього дня роблю і робити буду”, - розповідає Володимир Бараняк, волонтер “Дрогобиччина SOS”.
Він додає, що не може відповісти на запитання “Що саме робиш?”.
“Я не знаю, що я роблю. Чесно. Просто хочу, щоб вони всі повернулися живими. І для того я щось роблю”.
У волонтерів немає вихідних, відпусток та банального відчуття того, що вже все зробив. Адже кожного разу приходять нові й нові запити. Часом буває так, що телефонний дзвінок з проханням знайти щось звучить о 23:00, а зранку вже треба цю річ відправити.
“У нас ПТСР виражається у тому, що нам ще важче дивитись на людей, які мають якесь дозвілля, ніж тим, хто повертається з фронту. Бо ми живемо в проміжку між фронтом і тилом. Ми зависли. Ми не можемо ні туди ні туди. Ми не можемо повернутися додому. Ми не можемо повернутися на фронт. У нас час міряться тим, скільки ще треба зробити, що лишилося, й доба для всіх задач аж занадто мала. І коли приходиться вечір, більшість з нас думає, що ми сьогодні забули зробити”, - каже Володимир Бараняк. І жартуючи додає: у волонтерстві є плюс і мінус. Плюс - ми вільні люди, робимо, що хочемо і що можемо. Мінус - ми вільні, і ми не можемо нікому написати рапорт, відпроситися, звільнитися, сказати “Досить”.
Шахрайство у волонтерстві
У волонтерів є постійна потреба приймати рішення і робити це швидко. Учасники панельної дискусії розповідають, що часто люди приходять і буквально плачучи вимагають допомогу.
“Ця емоційність може бути двояка. Це може бути просто аферист, який діє на емоцію. Або справді катастрофічна ситуація. І в таких моментах доволі важко розпізнати правду”, - каже Володимир Бараняк.
Учасники дискусіїФото: Дрогобич.City
З цього приводу також ділиться досвідом Богдана Турів, засновниця волонтерської ініціативи “Теплосердні”: “На початку повномасштабного вторгнення, коли я ще працювала в Українській волонтерській службі, у відкритих чатах у Telegram користувачі писали, кидали збори й серед них були шахрайські. Ми через це навіть готували пам’ятку у соцмережах, як не натрапити на шахраїв”.
Богдана наголошує, що одним з маркетів шахрайства є занадто сильна емоційність повідомлення - коли пишуть “SOS”, “катастрофічно”, ставлять багато знаків оклику.
Безумовно, такі шахрайські збори підривають довіру до волонтерів й у самих волонтерів також.
Модераторка зустрічі Олена ЮркевичФото: Дрогобич.City
“Народжується підозрілість до чесних справ. Бо коли тебе підставили, а потім людина приходить з реальною проблемою, то в тебе вмикається негативний досвід. Тоді замість того, щоб повірити, починаєш перевіряти”, - каже Артур Деска, представник організації “Українська волонтерська група”.
Знецінення й осуд
Володимир Бараняк наголошує на ще одній проблемі: волонтери часто зіштовхуються зі знеціненням й осудом суспільства.
“Ми всі живемо у своїй інформаційній бульбашці. Перетинаємося, хвалимо одне одного, розуміємо, що ми робимо. Ми оцінюємо те, що ми робимо. А люди, які поза цією бульбашкою, намагаються пояснити цю діяльність для себе. “Та він не такий дурак, аби задурно щось робити” - це мені в очі говорять. Такі висновки люди роблять виходячи з власної самосвідомості - “Він це робить заради піару, заради грошей, заради політики, якоїсь вигоди або банально, щоб замолити якісь гріхи”.
Чимало волонтерів саме в моменти осуду “надламуються”.
Ірина Юрчак каже, що люди зараз користаються волонтерською діяльністю. Змінилося ставлення до волонтерів й з'явилась установка, що вони повинні забезпечити.
“Нас не питають, чи маєш можливість, чи є змога, а ставлять перед фактом. Крім того, багато зараз дзвінків від рідних військових: “Що вам потрібно?” - “А що у вас є? Мені треба прийти й подивитись що у вас є”. Я пояснюю, що у нас не магазин, де можна прийти й вибрати”.
Модераторка зустрічі Леся НесторФото: Дрогобич.City
Організатори події - Молодіжний простір та Активна громада Дрогобича, зазначають, що така зустріч була не останньою й сподіваються на продовження.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
