У Трускавці одружилась пара з Харківщини. Він – військовий, вона приїхала навідати його в госпіталь і аж ніяк не сподівалась потрапити на власне весілля.
Хто повідомляє: Укрінформ
Дмитро захищав підходи до Харкова
Дмитро Назаренко та Наталія Салова до повномасштабного вторгнення росії на українські землі жили у місті Богодухові, що на Харківщині. Після 24 лютого Дмитро вирішив піти на фронт.
3 березня чоловіка відправили до Харкова.
"Нам сказали, мовляв, хлопці, ви не бійтеся, стоїть тероборона, стоїть Нацгвардія, бронетехніка, не переживайте... Видали зброю - автомати, кулемети, гранатомети, гранати", - розповідає Дмитро.
Доброволець каже, що ворог “ломився не посилено”, використовував в основному вертольоти, літаки, артилерії не було. Тероборона, де служив Дмитро, утримувала підходи до Харкова. Їх відправляли на ротацію до Богодухова, потім знову повертали на Харків, були у П'ятихатках. Чоловік додає, що втрат, на щастя, серед їх не було – кілька поранень та чотири контузії.
Одружитись планували ще 14 червня на Харківщині
«Я домовився ще на Харківщині 14 червня, планував розписатися. Напередодні я до РАГСу вже приїжджав, дівчата мені кажуть: «До закриття 15 хвилин». Ну, я ж у формі, з автоматом, у броні... Телефоную їй, а вона: «Нігті не готові...». На 14 червня планував, а 13 мене поранило. Я Наталці тепер, сміючись, кажу: чого не зробиш, аби не одружуватися, довелося втратити ногу. А загалом, ми 18 років разом. Вивчили одне одного...», – розповідає Дмитро.
Чоловік розповідає, що 13 серпня російські окупанти пішли на прорив: були і танки, і артилерія, і міномети. Дмитро отримав поранення в ногу, сам собі перетягнув її турнікетом, а контужений побратим покликав медиків. Ті вкололи йому знеболююче. Привезли в госпіталь його ще притомного, а наступного дня прокинувся вже без ноги.
«Коли я приїхала до шпиталю, у Діми друга нога теж була вся фіолетова, страшно було дивитися. Ми, чесно кажучи, боялися вже й за неї», – додає дружина Дмитра Наталя.
Несподіване весілля
У Харкові чоловік 3 дні провів у шпиталі, згодом його відправили потягом до Полтави, потім – вертольотом до Львова, а звідки вже до Трускавця.
Наталя розповідає, що чоловік хотів одружитись ще раніше.
«Я весь час говорила: якщо ми без штампу в паспорті разом стільки років прожили, проживемо й надалі, це абсолютно нічого не змінює. Хоча й знайомі радили закріпити стосунки», - каже жінка.
Коли вона їхала у Трускавець, то щось підозрювала, але навіть на думці не мала, що приїде на реєстрацію шлюбу.
«Як у кожної жінки, у мене були свої ідеї щодо цього дня – і щодо сукні, і щодо зачіски… Я підозрювала, що готується якась «провокація» (сміється), коли дзвонили з військкомату та просили відсканувати якісь документи. А тут тільки до Трускавця приїхала, як з'явився наш «тамада», і повезли мене до РАГСу, сміялися – «щоб не втекла». Хлопці, звісно, добре все організували, з теплом, із щирою душею, у військових все швидко робиться, рішення на ходу ухвалюють», - розповідає Наталя.
Дмитро як згадує реєстрацію, то каже, що тряслись руки і піт на чолі виступав.
“На фронті було легше”, – додає військовослужбовець.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
