Війна зробила вразливими дорослих, а на дітей вона вплинула ще більше. Забрала батьків, рідних, розлучила з домом. Вона зруйнувала безліч маленьких світів й діти з небаченою мужністю вистоюють та переживають те, від чого навтихця плачуть дорослі. Дрогобич.City зібрали історії дітей, яких врятували з-під російських обстрілів.
Аліса їде до бабусі та мріє, щоб їй повернули маму
Аліса не розлучається зі своїм рюкзачком. Боїться, що знову почнуться обстріли й вона не повернеться за речамиФото: Суспільне
«Це відео надіслали із заблокованого Маріуполя – це Аліса, їй 4 роки, 50 днів з яких вона живе разом з мамою в бункері на території заводу «Азовсталь» під цілодобовими бомбардуваннями. Там же обладнаний польовий шпиталь, в якому її мама, військовий медик, надає допомогу пораненим та хворим», – написав колишній міністр МВС Арсен Аваков на своїй сторінці у Facebook.
На відео, опублікованому під дописом, Аліса розповідала, що хоче додому та передавала привіт бабусі Світлані. Дитина точно знала, де вона перебувала в той час – у бункері.
Алісу згодом врятували. Але лише її. Мама дівчинки – Вікторія Обідіна залишилася в полоні окупантів. Їх розлучили 8 травня під час останньої евакуації цивільних з «Азовсталі». Алісу росіяни відпустили на вільну від загарбників територію – в Запоріжжя. Туди, де не потрібно сидіти в бункері. Але вже без мами, бо Вікторія залишилась у фільтраційному таборі. Де нині перебуває жінка, у ЗМІ не повідомляють.
Вікторія Обідіна та її 4-річна донька АлісаФото: Change.org
Екскомандир полку Максим Жорін зазначив, що мама Аліси була військовою медикинею та цілодобово надавала допомогу пораненим на «Азовсталі». «Азов» звернувся до світової спільноти з проханням втрутитись і повернути дитині мами. Віцепрем'єр-міністерка Ірина Верещук також долучилась до перемовин стосовно звільнення мами Аліси. Залучений також і «Червоний хрест», повідомляє Громадське.
Зараз Аліса живе у родичів. Разом з ними дівчинка чекатиме на повернення мами. Про це у коментарі Громадському розповіла начальниця Служби у справах дітей Запорізької області Антоніна Матвєєва. До цього дівчина декілька днів жила у заступниці голови Запорізької ОВА Злати Некрасової. 10 травня рідний дядько дівчинки забрав її до Чернівців, пише УНІАН.
Декілька днів Аліса перебувала у заступниці голови Запорізької ОВА Злати НекрасовоїФото: Суспільне
Як розповіла Злата Некрасова у коментарі «Суспільному», коли автобус прибув, дитину із собою хотіла забрати одна з евакуйованих. Вона пояснила, що мама Аліси написала розписку та попросила передати доньку родичам.
«Я побачила за станом дівчини, яка її супроводжувала, що цій дівчині самій необхідна допомога, та те, що вони пережили… Зараз турбота про дитину – це складно. І дитину потрібно адаптувати, показати їй якусь іншу картинку, порадувати», – зазначила Некрасова.
Служба видала відповідний наказ і дозволила родичам забрати дівчинку, поки її мама не повернулась. Омбудсменка Людмила Денісова повідомила, що дівчинка разом з дядьком прямує в західну область України. Найближчим часом дівчинку забере рідна бабуся, яка приїде з Польщі.
На платформі Change.org зареєстрували петицію про повернення на підконтрольну Україні територію маму Аліси –Вікторію Обідіну. Петиція набрала вже 41 тисячу голосів.
В'ячеслав Ялов сам виховує братів та сестер і мріє про власний дім
Фото: radiosvoboda.org
18-річний В’ячеслав з міста Верхньоторецьке Донецької області став опікуном для своїх чотирьох менших братів і сестер. Він тепер сам виховує Данила — 16 років, Ніколь — 11 років, Тимура — 10 років та Олівію — 8 років.
15 березня під час обстрілу росією загинула їхня мама Марина. Діти самі поховали маму, адже Верхньоторецьке постійно обстрілювали й вчинити інакше не було можливості. Інших родичів сім'я з п'яти дітей також не має.
«Мама загинула у мене на руках, я намагався її врятувати, але…», — згадує В’ячеслав.
Але шансів два ворожі снаряди не залишили.
«У нас був свій будинок, він зараз повністю зруйнований», — говорить юнак.
З-під обстрілів діти виїжджали на таксі з людьми, які погодились на евакуацію. Поїхали до Костянтинівки, а потім – до Дрогобича. Як каже старший брат, у першу чергу, прагнув оформити документи, щоб зберегти родину, щоб менші брати і сестри жили з ним, а не в дитбудинках. І додає: добре, що зорієнтувався та взяв документи всіх братів і сестер із собою. Їхали, в чому були, без запасів одягу.
«Ніколь у мене йде на відмінницю, Данька «хорошист», але він не хоче навчатись, хоча може бездоганно закінчити школу. Ще для Ніколь та Даніла знайшов репетитора з англійської», — говорить юнак. Він називає своїх молодших братів та сестер «мої діти», бо тепер повністю несе за них відповідальність. Готує, слідкує за навчанням та лікує.
Наразі планує вступати у ВНЗ для отримання фахової освіти.
В'ячеслав багато працював ще з 12 років, заробляв кошти й для себе, й мамі допомогав. Вміє лагодити скутери, пральні машини. Коли вперше після евакуації лагодив пральну машину, згадує, було не звично працювати з технікою без своїх інструментів.
Юнак мріє про житло для своєї родини. Бо хоче, щоб у братів і сестер були комфортні умови та свій дах над головою. Хлопець планує працювати й мріє, ким виростуть його брати та сестри.
«Я хочу, щоб у них було таке майбутнє, щоб вони були у захваті», — говорить В’ячеслав про своїх братів та сестер.
Волонтери відкрили рахунок, щоб допомогти родині придбати житло.
В’ячеслав Іванович Ялов
ІПН 3797300818
Банк одержувача "АБ "Укргазбанк"
Код банку 320478
Рахунок: IBAN UA023204780000026206111366213
Призначення: (у призначенні платежу позначте номер субрахунку 26206111366213.400101.980)
Номер картки: 5355 0850 2974 7798
Якщо маєте змогу допомогти 18-річному Славі та його двом сестрам і двом братам — ось номер його картки 5167 8031 0649 6651 Ощадбанк.
Вероніка з Вугледару має пережити ще одну операцію та мріє про одужання
Фото: Перше медичне об'єднання міста Львова
Вероніка з Вугледару — єдина, яка вижила 9 квітня після прицільного обстрілу російським танком сховища у дев'ятиповерхівці. Там вона була разом з рідними бабусею, батьком, дядьком та його дружиною. Всі вони загинули під завалами. Вероніку врятували сусіди, які на момент обстрілу за збігом обставин покинули підвал. Саме пішли взяти речі в квартиру, це їх і врятувало. Саме сусіди й дістали дівчинку з-під завалів.
Рідних Вероніки сусіди поховали на подвір’ї місцевої церкви, дівчинку відправили спершу до Дніпра, а потім до лікарні Святого Миколая Першого медоб’єднання Львова.
Вероніка заново вчиться ходити та працює з реабілітологамиФото: Перше медичне об'єднання міста Львова
«У цей час місто обстрілювали, але «швидка» приїхала. Вона відвезла дівчинку в Курахове, а звідти її відправили до Дніпра. Травми в Вероніки були дуже важкі, її стан був критичний, вона кілька днів була у комі. Про те, що сім’я брата загинула, я дізнався з новин», – розповів дядько дівчинки, який приїхав її провідати з Києва. Про це пише zaxid.net.
Вероніку сусіди впізнали по шраму на лікті. Через ворожий обстріл уламок снаряду потрапив в голову, на лівій руці відірвало великий палець, праву – частково паралізувало. Дівчина вже перенесла одну операцію.
«Команда офтальмологів успішно усунула дефект повіки та сітківки ока, аби зберегти його функцію. Згодом на дівчинку чекає іще одне втручання: уламок снаряду досі у неї в голові та видалити його поки неможливо. Лікарі чекають, доки загоїться рана», — розповідають у медичному закладі.
Наразі з Веронікою працюють реабілітологи. Вона вже робить перші кроки та вчиться заново ходити, до неї нарешті починає повертатися пам’ять.
Вероніку у Львові знайшов її дядько і за першої ж можливості приїздить до неї з Києва. Дівчина ще у лікарні, тут же нещодавно відзначила своє десятиріччя. Бажає швидше одужати.
